7 грубих помилок батьків під час сварок з дітьми

Помилка №1. Говорити про особистості, а не про вчинок.

“Що за жахлива дитина!”, “Так чинять погані хлопчики” або пряме “Ти поганий хлопчик. Мені такий не потрібний “. Це начебто вже всім зрозуміло, але чомусь все ще повсюдно використовується. Не забувайте про це!

Помилка №2. Згортати свою провину на дитину.

Наприклад, здогадувалися, що дитина, яка зараз бігає-грає, може зачепити чашку на краю стола і все одно не прибрали. Хто винен, що чашку розбили і за що насварили дитину? Або дозволили дитині погладити вуличну собачку, а вона вкусила. І ось мама лає дитину – ти що, не знаєш, що собака може вкусити? Приклади утрирувані, але думаю, кожен згадає таку ситуацію, коли лаяти треба себе, а ми лаємо дитини.

Помилка №3. Використовувати свої “дорослі” переваги.

Наприклад, забирають іграшку і кладуть високо на шафу, звідки дитина її не дістане сама. Це змушує її відчувати свою неповноцінність (фізичну поки) і викликає глибоке почуття образи та злості. Хто вже так робив, той зауважив, що в момент, коли іграшка відправляється на шафу, дитина починає жахливо кричати і може закотити істерику. А ми не допомагаємо їй правильно вийти з конфлікту, а залишаємо одну і пропонуємо подумати над своєю поведінкою.

Помилка №4. Тиск на матеріальну сторону питання.

Це, загалом-то, відноситься до використання дорослих переваг, але я хочу виділити це в окремий пункт. Наприклад, збиралися піти за іграшкою, але трапилася сварка, в якій дитина образила одного з батьків. І тато сказав, що не купить іграшку, раз він так поводиться. Так, це швидкий спосіб змусити дитину слухатися, але при цьому вона думає не про те, щоб поважати почуття батька чи матері, а про те, як отримати свої вигоди. Коли дитина ледь підросте, вона буде в певних ситуаціях намагатися промовчати, “щоб купили іграшку”, а злість і образу копити всередині себе. Чи треба пояснювати, що з цього вийде і як, ставши самостійним, син або дочка будуть ставитися до батьків.

Висновок з цього пункту такий: в конфліктній ситуації говорити про почуття й вчити дитину їх поважати, правильно поводитися в тій чи іншій ситуації. Намагайтеся не карати позбавленням матеріальних речей через погане поводження.

Помилка №5. Агресивна поведінка, втрата контролю над собою, використання брутальних слів, ремінь.

З цього дитина запам’ятовує, що у разі втрати контролю над ситуацією, можна втратити контроль і над собою, що правий той, хто поводиться агресивніше, говорить грубіше і т.д. Це вже не кажучи про те, що часто діти лякаються такої реакції батьків і тут же “починають себе нормально вести”. Адже в таких умовах бути рівним учасником ситуації вже не виходить. Дитина не може вілуцювати маму чи тата, або навіть так само накричати на них.

Помилка №6. Змушувати дитину вибачатися часто і за будь-яку дрібницю, в той час як ви самі цього не робите.

Навчити дитину визнавати свою провину і просити прощення можна тільки особистим прикладом. Скажу чесно, я сама часом зриваюся і кажу дитині образливі слова, про які потім шкодую. Але я завжди намагаюся за них вибачитися. Кажу: “Прости мене, будь ласка. Я розлютилася і сказала тобі зовсім не те, що думаю насправді “Дитина зазвичай вибачається в цей момент теж:” Мамочка, і ти мене прости. Я так вередувала і дуже погано себе вела. Тобі це було неприємно. Ти мене вибачиш? “І ми зазвичай обіймаємось.

У ситуаціях, де ми обидві були хороші, я зазвичай вибачаюся перша. І при цьому не дорікаю дитину, не кажу, що вона теж була не права. Вона вже сама визнає і свою частину провини в таких ситуаціях і просить вибачення.

Помилка №7. “Робити погано” дитині в якості покарання і карати принизливо.

Якщо вже дійшла справа до покарання, то пам’ятайте про те, що краще позбавити дитину хорошого, ніж зробити їй погано. Тобто краще не почитати на ніч, не пограти і т.д., ніж накричати і відлупцювати. Карати дитину можна, але покарання ні в якому разі не повинно бути принизливим і не повинно проходити на очах у інших людей. Коли конфлікт розгорається в людному місці, я намагаюся застосовувати підхід, який назвала “Виховання на вушко”. Спробуйте, може, і вам допоможе.

І останнє, що хочу сказати. Не забувайте золоте правило: “Перш, ніж сказати це дитині, скажи це собі”.Тоді конфліктів буде на порядок менше, проходити вони будуть більш конструктивно, поваги до батьків буде більше, самооцінка дитини буде в порядку і вона теж буде вчитися контролювати свої слова. Кажу це з власного досвіду.

Якщо є доповнення до списку, пишіть в коментарях! Не соромтеся ділитися думкою!

(с) Тетяна Іванко.

Якщо у Вас є новини, питання, пропозиції щодо співпраці – пишіть на mini.rivne@gmail.com

Залишити відповідь