Мами-іноземки у Туреччині

Цього разу я поспілкувалася з матусями з різних країн, які проживають та виховують своїх дітей в Туреччині.

Наскільки комфортно народжувати та ростити дітей в країні чотирьох морів, що подобається і, навпаки, чого не вистачає, якщо порівнювати з рідною країною. Саме про це я спитала своїх знайомих матусь, які за різними обставинами на даний час проживають в країні, яка поєднує в собі водночас східні традиції з консервативними поглядами та сучасність і прагнення до світського життя західних стандартів.

Еймі Лін (36 років, США) виховує сина 2-х років та викладає англійську в приватній школі в місті Стамбулі. З чоловіком багато подорожують по роботі.
“Мені подобається, що практично в кожному ресторані є ігрова зона для дітей і це дає можливість батькам трохи розслабитися і спокійно провести час. А ще турки просто обожнюють дітей! Дуже легко заводити нові знайомства в парках, або коли ми десь відпочиваємо, бо місцеві не залишаються байдужими, коли бачать нашого малюка і підходять, щоб з нами познайомитися.
Чого не вистачає? Це досить підступне питання, зважаючи, що ми інтернаціональна сім’я – мій чоловік з Індії, наш син народився у Китаї, й ми кожні 3-4 роки по роботі змінюємо країну проживання. Нам доводилось працювати в США, Індії, Китаї, Таїланді, та ми навчились швидко звикати до різних умов. Для мене, мабуть, в Туреччині найважчим було знайти справді хорошу нянечку для сина. Тут для місцевих звично, що малюків доглядають бабусі, які готові підлаштовувати своє життя під потреби своїх онуків, а тому сфера догляду за дітьми приватними нянечками розвинута досить погано. Саме тому мені довелось відкласти свою роботу за контрактом на невизначений термін і витратити чимало зусиль на пошук кваліфікованої няньки”.

Кама Арслан, 40 років, Азербайджан. Мама 9-місячного малюка Алі Мерт, який вже встиг знятись в рекламі. Проживає в м. Стамбул 4-й рік, у минулому – вчитель.

“У місті та в районі, де проживаємо ми, є багато дитячих майданчиків з якісними гойдалками, гірками та іншими розвагами для малечі. Ця територія належить лише дітям і підлітки чи дорослі без дітей не можуть просто прийти на майданчик і посидіти, щоб просто провести час, тоді як в моїй країні таке трапляється часто. Майданчики доглянуті, чисті, щороку оновлюються. Подобається величезний вибір магазинів з якісним та у порівнянні недорогим дитячим одягом і приладдям.

А ось нашим педіатром не задоволена, хоча і не поспішаю змінювати, оскільки за відгуками інших мам таке легковажне ставлення типово для більшості турецьких лікарів. Я маю на увазі, що у приватній лікарні ми платимо зовсім не низьку вартість за консультацію, але наш лікар проводить огляд за 5 хвилин, не даючи детальних рекомендацій та пояснень. Тоді як в Азербайджані наш сімейний педіатр більш дбало проводив огляд і був готовий витрачати свій час, відповідаючи на наші питання. Вибір дитячого харчування в магазинах досить обмежений, у порівнянні з кількістю і якістю пропозиції в моїй країні.

І зовсім не поділяю радість від того, що тут так люблять дітей. Люблять настільки, що на вулиці чи в магазині зовсім незнайомі перехожі почуваються досить вільно, щоб підійти й заговорити до мого малюка, взяти його за руки, торкатися обличчя, а то й цілувати. На мою думку, в Туреччині в цьому відношенні відсутнє будь-яке розуміння гігієни, а таке “панібратство” на вулиці створює для мене чималий дискомфорт”.

Катя, 28 років, Росія. Мама активного хлопчика 2-х років. Дозволяє сину гуляти в дощ та стрибати по калюжах. Шостий рік у Туреччині.

“Коли я бачу, якими теплими та щирими можуть бути стосунки між братами та сестрами в турецькій сім’ї, я задумуюсь про другу дитину. Культ сім’ї, заснований на повазі один до одного та до старших, – ось що справді характерно для Туреччини.
Одного разу ми гуляли в парку з моїм 2-річним сином і він, побачивши гру у футбол старших хлопців, був настільки радісно схвильованим, що підбіг і “присвоїв” собі м’яч посеред гри. Я чекала бурхливої реакції від “гравців”, але натомість вони підбігли до Атілли та почали з ним возитися – кидали йому м’яч, жартували, підстраховували, щоб він не впав. Такої реакції я не чекала, хлопцям було лише по 12-14 років, але вони відірвалися від свого матчу, і з такою щирою цікавістю та терпінням гралися з моїм сином, поки йому стало не цікаво і йому не захотілося нових вражень. Таке відношення до менших, мабуть, йде з сімей, де є брати та сестри.

Подобається великий вибір фруктів та овочів, дитину змалечку привчають їсти різноманітні овочі, страви, присмачені оливковою олією, одним словом, таке різноманіття якісної їжі дає можливість слідувати принципам здорового харчування.
Ми живемо у найбільшому місті Туреччини, таке космополітичне і переповнене місто втомлює. Місто контрастів! Ти можеш жити у сучасному районі та спілкуватись з людьми прогресивних поглядів, які за стилем життя не відрізняються від європейців, а вже поруч за декілька хвилин на авто – попасти в абсолютно інші умови – консервативний та релігійний район, де самому гуляти у звичному мені одязі небезпечно. Це як потрапити в іншу віртуальну реальність. До таких контрастів потрібно звикати та вчитися жити в такому строкатому середовищі. Ну і відстані, іноді, щоб потрапити з одного місця в інше потрібно простояти в заторах і витратити години часу, тому частіше відмовляємось від ідеї урізноманітнювати наше дозвілля і залишаємось у нашому районі.”

Руслана, 32 роки, Україна. Мама 5 місячної доньки Дженет (в перекладі з турецької – “Рай”), в м. Стамбул майже 2 роки, прихильниця раннього розвитку дитини, багато вивчає на цю тему і мріє відкрити свій дитячий садок.

“Сім’я для турків понад усе. Сімейні цінності плекаються з дитинства і, знайомлячись ближче з турецькими сім’ями, я помічаю з якою повагою та шаною діти ставляться до своїх батьків.
На вулицях в цілому досить охайно, на дитячих майданчиках не почуєш лайки, а побачити особу в стані алкогольного сп’яніння не реально навіть. Я про те, що є культура поводження на вулиці, а саме, на території, призначеній для дозвілля дітей. Формуванню такої культури сприяє ще й те, що релігія не дозволяє вживати алкоголь, тому турки вживають алкоголь вдома або у ресторанах і в менших кількостях, а на територіях близьких до навчальних закладів спиртні напої продавати заборонено.

Купуючи ліки в аптеці, я більш впевнена, що не натраплю на підробку, і це не лише ліки. Це стосується також їжі та одягу, які тут помітно якісніші. 
А ось з чим не можу погодитись, це коли спостерігаю за тим, як місцеві мами поводяться з дітьми. По-перше, у дітей немає режиму: о 12.00 ночі можна чути галас дітлахів з вулиці, тоді як це вже час для сну. По-друге, у місцевих мам не заведено гуляти з дітьми на вулиці. Місцеві жінки нададуть перевагу прибиранню, готуванню, посиденькам з сусідками за чаєм та бьореком (випічка з різними начинками), аніж підуть гуляти з дітьми.
І дуже мене бентежить допитливість місцевих до дітей. Майже кожен може заглядати у наш візочок, а ще й гірше – на руках підкидати чуже маля.”

Я дякую матусям, які згодилися поділилися своїм досвідом материнства та поглядами на життя в Туреччині, а точніше саме в Стамбулі. Звичайно, що як і в будь-якій іншій країні Туреччина має свої переваги та недоліки, але для того, щоб перебування тут було цікавим, насиченим та повноцінним потрібно вміти пристосовуватися до умов і вимог цього величезного міста. А ще створювати власний невеликий “світ” відкритий для найдорожчих людей та друзів, у якому затишно, і в якому ми почуваємось щасливими.

Шахінкая Іванна

Блогер-початківець https://ivankaprotureccinu.wordpress.com/,
колишній банкір, зараз – мама донечки Майї. Живу в Туреччині, спостерігаю за життям турецьких матусь та ділюся з вами.