Материнство по-турецьки: спостереження рівнянки

Я – мама шестимісячної донечки Майї, на даний час, щаслива та заклопотана домогосподарка, хочу поділитися з вами своїми спостереженнями про те, як живеться мамам у Туреччині. Вже 4-й рік я живу в іншій країні, яка прийняла мене у свої обійми й стала моїм другим домом. У цілому, для середньостатистичної мами, що не працює, життя тут досить безтурботне, і насолодитися материнством можна сповна. Теплий клімат, температура взимку не опускається нижче нуля, рання весна і майже дев’ять теплих та спекотних місяців у році, свіжі та доступні фрукти й овочі майже весь рік, привітність та небайдужість місцевого населення до діток, приємне ставлення до мам з малюками. Увага перехожих до маленьких дітей тут звичайне явище, і, якщо спочатку я нервувала з цього приводу, то зараз – вітаю таку комунікабельність, бо бачу як радіє увазі моя донечка. Але про все по черзі, як народжують, годують, виховують дітей у цій “заморській” країні.

Як народжують

За статистикою 90% жінок, що живуть у Туреччині, народжують шляхом кесаревого розтину. Турчанки бояться природних пологів, і ще на перших місяцях вагітності вже знають, що будуть народжувати шляхом кесарева. Для них це комфортно, швидко та без болю. Лікарям теж такий варіант зручний: з комерційного боку, і з можливості планування свого часу. 80-90% породіль народжують в приватних лікарнях, які тут на будь-який гаманець. Але навіть у найдешевших запропонують одномісну комфортабельну палату з окремою ванною кімнатою та можливістю залишитись в палаті одному з родичів на ніч, щоб допомагати з малюком після народження. Вже через кілька годин після пологів новоспечену матусю починають відвідувати численні родичі та друзі, які приносять новонародженому у подарунок золото у вигляді монеток.

У палату може зайти будь-хто без спеціального медичного одягу і бахіл, кількість відвідувачів теж необмежена.

Малюк в цей час вже поруч з мамою, відвідувачі вітають батьків, милуються новонародженим та бажають йому гарної долі. Гостей пригощають щербетом, дуже солодким напоєм червоного кольору, який готують лише коли народжується дитина. У дорожчих лікарнях навіть пропонують так званий “Пологовий пакет”, який окрім вартості пологів, включає послуги перукаря, щоб мама була готова до “фотосесій” з родичами, послуги фотографа і навіть святкова вечеря для щасливих новоспечених батьків.

Кенді-бар у палаті для породілі. Гостей, що прийшли навідати породіллю частують цукерками.

 

Популярним та модним трендом серед турків стає запрошення фотографа на пологи, звісно “інтимні” моменти не знімають, а лише перші хвилини появи дитини на світ. Через 2 дні маму з малюком виписують, а якщо пологи були природними, то вже на наступний день. Вдома доглядати за малюком і мамою, яка ще потребує відпочинку після пологів, допомагають бабусі, а ті з родичів, які “не дійшли” до лікарні, навідуються додому.

Цукерки, якими пригощають гостей, на честь народження дитинки. Часто на пакуночках зазначають ім’я, яким нарекли новонароджене немовля.
Пакуночки з цукерками, якими ми прогощали наших гостей, на честь народження донечки Майї

Чим більша родина, тим довше затягується “період гостювання”, і “наше” поширене переконання про те, що новонародженому, окрім батьків та бабусь, варто обмежити контакти з іншими людьми в перші декілька днів, взагалі тут не існує.

Як годують

Більшість моїх турецьких подруг не працюють, а тому мають можливість годувати грудним молоком за власним вибором в середньому до 1.5-2х років. Про 3 роки декретної відпустки турецькі мами можуть лише мріяти, жінка, що працює, має всього 16 тижнів декретної відпустки, 8 тижнів до пологів та 8 – після, а далі – дитину залишають на догляд бабусям або нянечкам. Грудне вигодовування більш-менш підтримується на державному рівні.

Накидки для годування грудьми – дуже популярні серед туркень, що живуть у сучасних районах Стамбулу. Вони так, прикриваючи груди, годують  діток у публічних місцях.

У кожному торговому центрі обладнані окремі кімнати для годування, де мама може погодувати малюка груддю або ж підігріти суміш, замінити підгузок.

У таких кімнатах для годування є все необхідне аби мама і малюк почували себе безпечно та комфортно, без надмірної уваги оточуючих.

Крім того, мама, що працює та годує груддю, до 1 року має додатково вільних 1,5 години на день для годування, і може використовувати цей час щодня, наприклад, йти з роботи раніше, або взяти додатковий вихідний день на тиждень. У сучасних районах Стамбулу турецькі мами не соромляться годувати грудьми в публічних місцях, лише прикривають груди накидкою з тканини. Я була неодноразово свідком, як молода мама у компанії подруг годувала грудьми малюка і вела бесіду, а інші, ніби не помічали. Особисто мені зручніше годувати в окремій облаштованій для годування кімнаті.

Від знайомих неодноразово доводилося чути, що деякі лікарі без вагомих на те причин пропонують годувати дітей сумішшю. Практично всі мої знайомі мами догодовували своїх діток сумішшю за порадами педіатрів.

Коли я тільки починала своє життя тут, то була здивована кількістю жінок-домогосподарок на вулицях, в кафе, в торгових центрах в робочий час. А все тому, що жінки після народження дитини часто залишаються вдома і не повертаються до роботи, а обов’язок забезпечити сім’ю лягає лише на плечі чоловіка. До речі, турецькі чоловіки з гордістю виконують цей обов’язок, і ніколи не будуть навіть натякати, що і дружині слід внести свою частку у сімейний бюджет. У релігійних та консервативних сім’ях чоловіки навіть забороняють своїм жінкам працювати.

Як виховують

Діти починають відвідувати дитячий садок у 2,5 – 3 роки. Є садочки й для менших, але я не чула, принаймні у колі своїх знайомих, щоб у когось дітки ходили в садочок раніше 2-х років. Сім’я з середнім достатком і вище, обирає приватний садок, яких тут величезний вибір. Зі слів сучасних турецьких мам, у державних садках рівень підготовки до школи доволі низький, групи переповнені та записуватись потрібно заздалегідь  та чекати чергу. В приватних садочках вивчають англійську, проводять йогу для дітей, а в старших групах – дітей в ігровій формі вчать грати в шахи для розвитку логіки, пишуть комп’ютерні програми, проводять хімічні досліди, а на природознавстві розглядають комах, птахів на дворі. Задля безпеки, дітей відвозить та привозить платний шкільний автобус.

Хоча у порівнянні з українською зима тут доволі тепла та коротка, взимку на дитячих майданчиках та на вулиці дітей немає. А якщо я і зустрічала маму з візочком, то переважно це “наші” мами з України чи Росії. Турецькі батьки та бабусі переконані, що холодна пора року не сприятлива для прогулянок і навіть шкідлива, бо дитина замерзне та застудиться. Відчайдушні мами з візочками можуть навіть “нарватися” на лекцію від “місцевих” про те, що, наприклад, гуляти з малям в сніг не можна, наскільки тепло вдягати дитину і в скільки шарів накривати.

Існує традиція, що поки новонародженому не виповнилося 40 днів виносити його на вулицю не можна, хоча у великих містах сучасні мами все частіше порушують цю традицію.

У кожному “сіте” (це комплекс багатоповерхових житлових будинків з прибудинковою територією й охороною) є дитячі майданчики зі спеціальним м’яким покриттям, щоб дитина не поранилась під час падіння. Майданчики обладнані яскравими гойдалками та гірками.

Дитячий майданчик у сіте
Дитячий майданчик у парку відпочинку

На мою думку, діти в Туреччині більш вільні, турецькі мами більше довіряють природному самостійному розвитку дитини й вірять, що навички та вміння приходять в свій час. Все-таки частіше “наші” мами намагаються прискорити цей процес, дітям постійно зауважують як себе поводити, що казати, діти рано починають відвідувати безліч секцій і тощо, а на дитинство часу практично не залишається.

І навіть не дивлячись на такі суттєві відмінності у менталітетах, я думаю, що головне завдання батьків – це навчити свою дитину бути щасливою кожного дня та кожної години, незалежно від навколишніх умов та країни, а ще краще, не просто вчити, а бути прикладом, бути щасливими батьками.

Блогер-початківець [https://ivankaprotureccinu.wordpress.com/],
колишній банкір, зараз – мама донечки Майї. Живу в Туреччині, спостерігаю за життям турецьких матусь та ділюся з вами.

Залишити відповідь