Тато: бути почутим, зрозумілим і прийнятим

Цю статтю я хочу присвятити татам: великих та маленьких синів, дорослих та все ще маленьких донечок. Татам, які ще живі та, яких вже немає поруч. Це дуже цінна та щира розповідь від мене: як від психолога так і від дорослої доньки, яка не бачить свого тата понад 30 років… Я знаю не зі слів наскільки сильною може бути любов до батька. І яким може стати сум від втрати тата.

Сьогодні про татів: з їхніми емоціями, переживаннями, страхами, почуттям відповідальності та вимогам до них. Сьогодні про чоловіків – сильних і водночас слабких та зляканих. Відповідати ролі чоловіка і батька в сучасному суспільства надзвичайно складна задача. Сучасність і, зокрема, наша культура ставить безліч задач до чоловіка, який має їх виконати та бути стійким\мужнім\рішучим у будь-якій ситуації. Але психіка влаштована таким чином, що має однакові властивості: як для чоловіка, так і для жінки. І якщо страшно, то страшно обом, але є умови: чоловік повинен:…. (тут можна перерахувати безліч всього). Відповідаючи гендерним стереотипам і виконуючи “відповідну” чоловічу роль відбуваються внутрішні конфлікти, протистояння та страхи чоловіків і татів.

Серед сучасних сімей, а також суспільства, медіа активно висвітлюється тенденція щодо ролі жінки, мами у сім’ї. Про жінок і мам багато написано у журналах, безліч статей та тем на форумах висвічуються для і про жінок\мам. І, чесно кажучи, я не пам’ятаю статей, або матеріалів про чоловіків\тат. І мені здається, що в такій тенденції прослідковується захисний механізм під назвою “знецінення”, коли психіка намагається знецінити значущість, важливість, цінність якогось процесу\події\людини в житті. Чому так відбувається із роллю батька? Я думаю, що тут є пояснення в тому, що жінки в Україні протягом багатьох років втрачали чоловіків\батьків і повинні були виживати та не задумуватись про свої почуття (яке горе? дітей треба ставити на ноги!) Цілі покоління оповиті травмою втрати (війни, голод, переслідування і знову війни). Це настільки болісне і трагічне питання, що безпечніше було про нього не говорити, а просто діяти. Таким чином психіка “виживала”. І ось знецінення – це своєрідний захист (“нічого страшного!” це туди ж) від важких переживань. Ну ось уявіть собі жінку, яка, припустимо, після війни отримує звістку про втрату чоловіка – їй немає часу на горювання. Бо є задача – вижити.
Чому ми знецінюємо і надалі? Я не знаю… Бо так вчать наші сім’ї.

Про вимоги та очікування. Про образи та почуття

Спробуймо провести внутрішнє опитування: а яким я хочу бачити чоловіка і батька для своїх дітей? Напевно вимог та очікувань буде багато. І швидше за все, якщо вони (очікування) не справджуються, то образи накопичуються великою брилоюі бажання зробити все самій – перемагає. Я зараз не говорю про випадки, коли чоловік сімейний аб’юзер з покаліченою психікою. А про очікування та замовчування образ один від одного. Коли ми не здатні говорити, чути та слухати один одного в парі – наступає безліч проблем. Тому милі, хороші мами й тата! Говоріть одне з одним. Проговорюйте свої проблеми та переживання. Будьте щирими один з одним.

Бути татом…

“Що для тебе означає бути татом?”- запитання, яке б я поставила батькам-респондентам. І думаю, що отримала відповіді на кшталт: “Ох, капець, це складно і стрьомно!”, “Бути батьком – це постійний стрес та відчуття напруги й відповідальності!”, “Бути батьком – це постійний вибір: побути з дітьми, чи заробити грошей для них”. Від себе додам (із досвіду роботи з татами\чоловіками та особистим досвідом): бути татом -це відчуття провини, яке постійно дає знати про себе; це думки в голові: “я – поганий батько” (так-так, тати теж це відчувають!), бути татом це більше, ніж просто “жити разом”. Бути батьком – це не те, що “закладено в генах”. Це те, чому вчишся. Це ніби йти з ліхтарем в руках по незнайомій дорозі, тримаючи в руках руку слабшого. Можливо, хтось з вас скаже – це його відповідальність – бути батьком. Так, батьківство – це про дорослість. Але повірте, проявляючи розуміння і говорячи про свої страхи й переживання (чоловіки, то до вас) – ми вчимось розуміти та чути один одного. А бути почутим і прийнятим – основа нашого розвитку та надії у майбутнє.

Про дітей і татусів. Про роль батька

Так, роль батька у вихованні дітей велика. Не багато, не мало – рівно 50%. Не всі це усвідомлюють, але це так. Тому, щоб у вашого малюка формувалися здорові, ресурсні стосунки із вами, спробуйте дотримуватись базових правил:

1. Проводити якісно час із дитиною.

Не механічно і на “ти там пограйся, а тато посидить в телефоні”. Ні. Це означає – Бути включеним та в процесі (ох ці психологічні терміни!). Що робити? Емоційно спілкуватися. Згадати себе і свою потребу у спілкуванні із власним батьком. Проявити себе як батька. Не завжди буде ідеально. Але ви стараєтесь. І це є добре.

2. Цікався інтересами та переживаннями дитини. Донька чи син у вас – все одно. Ви повинні бути зацікавленим у тому, що є важливим вашій дитині. Так ви сформуєте довіру у стосунках.

3. Без крику та насилля. Насилля НЕ ДОПУСТИМО! Крапка. Не травмуйте власних дітей. Насилля має важкі наслідки. А зараз насилля – це ще й стаття Кримінального Кодексу.

4. Не завищуйте\занижуйте очікування від дитини. Ваша дитина не повинна вміти\знати\робити щось таке, що здалося вам абсолютно логічним і зрозумілим. Або робити те, що виходило у вас у віці дитини. Дитина – це не ви. Це окрема людина. Яку повинні поважати. Але будьте обережним: правила та обов’язки ніхто не скасовував. Пам’ятайте про це.

5. Права на помилку. Для себе і для дитини. Прощайте себе, прощайте своїй дитині. Не вимагайте неможливого. Хваліть дитину. В позитивній мотивації дитина розвивається швидше. І ви також)

6. Не змішуйте ролі батька та чоловіка. Так, в житті трапляються халепи. І можливо, так станеться, чи сталось, що ваша пара розлучилась. І тут головне запам’ятати, що розлучились ви як чоловік і жінка, а не як мама і тато! Для вашої дитини ви до кінця днів залишитесь єдиним татом! Тому не покидайте через образи на екс-дружину виховання дітей…

І ще одне – я знаю як буває складно жінкам. Але я знаю як складно і гірко дітям без тат. І я знаю, як складно вам тати! Тому, давайте будемо милосердні одне до одного, будемо чути та розуміти!
Бережіть себе, свої сім’ї та зі святом вас, хороші та чуйні ТАТИ!

З вірою у вас, психолог, травмотерапевт Габрієль Катерина

Дитячий психолог, сертифікований травмотерапевт та психологічний консультант (Regent University, USA), EMDR-спеціаліст.
Контактний телефон: 067-861-13-16

Залишити відповідь