Цінність бути собою або про значення самооцінки в житті дитини

Напевно, прийшов час, коли мені та вам, дорогі батьки, варто поміркувати над питанням дитячої самооцінки, а саме над значущістю самооцінки та самоцінностю дитини, про те, як допомогти дитині відчути власну самоцінність та сформувати адекватну самооцінку.

Давайте сьогодні помислимо над тим, як важливо дитині зростати із відчуттям власної самоцінності. Я хочу вам розказати, наскільки необхідним є формування відчуття власної гідності, цінності кожної дитини. А також розкажу (напишу) про те, як батьки та близькі люди можуть посприяти формуванню адекватної самооцінки дитини. Отож, давайте про все по черзі.

Скоріше за все, я не помилюсь, коли зазначу, що кожен батько та мати хочуть щасливої та успішної долі для дитини. І, виховуючи дітей, ми прагнемо побачити в майбутньому їх не лише щасливими, а й самодостатніми та впевненими (успішними). Це бажання та прагнення є закономірним, проте для того, щоб дитина мала такі якості та почувала себе впевнено, необхідна адекватна самооцінка. А щоб самооцінка була адекватною у дитини, потрібно формувати почуття власної самоцінності (втім, як і кожному дорослому).

Читайте також: 5 найпоширеніших міфів виховання, їх вплив на дітей та самих батьків

 

Що ж таке самоцінність та як вона формується?

Самоцінність – це те, що є наслідком безумовної любові та прийняття батьками своєї дитини. Іншими словами, це про те, як надважливо любити своїх дітей лише за те, що вони є. Так просто – приймати та не оцінювати. Просто любити, лише за факт самого існування дитини. І діти, які не обділені такою любов’ю, отримують забезпечення у дуже важливій базовій потребі – безумовного прийняття. Таких малюків помітно одразу: вони впевненні у власних силах, впевненні в тому, що вони є хорошими, улюбленими та варті поваги. І, однозначно, у дорослому житті (шкільному, дошкільному віці), вони не стануть доводити оточуючим, що лише за умови власних досягнень та звершень вони варті любові та прийняття. Тому що, як ви вже зрозуміли, їх базова потреба є задоволеною та закріпленою. Такі діти є впевненими у власних силах, є впевненими у тому, що помилятись можна і так буває. Потерпівши невдачу, така дитина збереться із силами та піде далі. У таких дітей за плечима є дещо безцінне – це батьківське прийняття та любов. Безумовна любов та прийняття – це саме те, що означає любити дитину без очікувань, любити, знаючи, що вона НЕ буде такою як хочеться вам, приймати її такою як вона є – в істериці, з будь-якою емоцією, поведінкою. Безумовно любити – це дозволяти дитині бути такою, як хочеться їй, дозволяти бути собою, при цьому (як сильно вас не дратувала її самовираженість), бачити сильні сторони дитини. І в майбутньому така дитина не шукатиме підтверджень власній цінності у нагородах та медалях, у тому, що лише хтось інший зможе оцінити її, похваливши чи нагородивши.


А що ж буде із життям дитини, у якої немає відчуття цінності самої себе, яка невпевнена у собі, не вірить, що достойна любові без чергового досягнення?

Дуже схоже на те, що в майбутньому її життя буде подібним на «кришталевий замок» – де за найменшим натиском (критикою або невдачею) з’являться тріщини та замок зруйнується. Така вже доросла людина може «йти» в депресії та залежності, в апатію та постійну тривогу, що періодично зростає. Тому, батьки, я вас закликаю перестати очікувати від своїх дітей надможливостей та задоволення ваших, колись дитячих бажань (проекції, іншими словами). Тому що, коли дитина варта вашої любові та визнання лише за «щось хороше» – оцінки, досягнення, поведінку  тощо – з дитячою свідомістю відбуватиметься наступне: дитина чітко усвідомить, що любов необхідно «заслужити!», тобто діяти так, жити так, щоб відповідати очікуванням інших.

Подумаймо: до чого це приведе дитину? Уявіть собі, що ваше життя та самопочуття залежить лише від того на скільки уміло ви будете прилаштовуватися під очікування інших (близьких та значущих людей), щоразу нехтуватимете власними бажаннями, виконуватимете побажання та прохання інших, тоді, коли це явно вам не до душі, – аби тільки задовольнити потребу, бажання бути прийнятим і визнаним. Пізніше, вже у дорослому житті, ви вже можете і не відслідковувати, як взаємодієте. Але почуття власної недооціненності, меншовартості буде завжди поруч і щоразу «скиглитиме» без підтвердження власної вагомості. Власне, відповідати потребам інших неможливо або, якщо і можливо, то надто важко. І, якщо у дорослому світі це можна хоч якось компенсувати (фінансовою винагородою, статусом тощо), то для дитини відповідати очікуванням інших – надскладно і, практично, неможливо. Це щось схоже до того, ніби ти живеш на мінному полі, де постійно змушений контролювати себе і боїшся зробити крок вліво-вправо. І, одного разу, відбудеться цей «бабах!» тоді, коли дитина зробить щось неочікуване, зробить те, що не відповідатиме образу «хорошої та чемної дитини». Саме тоді для дитини станеться найстрашніше – її не зрозуміють, не приймуть, засудять за поведінку\дію\рішення. І дитина буде впевненою, що втрачає любов близьких для неї людей…. Насправді, це дуже сумно. Тому що діти, які не отримують любов батьків просто так – це тривожні та нерішучі хлопчики й дівчатка. Вони постійно змушені боротись за місце під сонцем, за батьківську любов та визнання.

Любі батьки, будьте мудрими та вчіться цінувати своїх дітей! Як же це зробити? Я думаю, що мої поради можуть здатись дещо банальними та «попсовими», але просто спробуйте їх дотримуватись.

Для того, щоб розвинути у дитини відчуття самоцінності варто:

 – Говорити один одному «Дякую» – просто за те, що ви є один в одного, за теплоту та ніжність, яку дарує вам малюк, за те, що він просто є та прийшов у вашу сім’ю.

 – Підкреслювати добрі вчинки, успіхи, старання вашої дитини.

 – Порівнювати дитину лише із власними досягненнями: вона не така, якою була вчора, а стала розумнішою, досвідченішою, кращою. Такі маленькі кроки-порівняння дадуть вашій дитині більше сил та впевненості.

 – Наголошуйте не на результаті, не на досягненнях дитини (хоча це має величезну цінність), а на її стараннях, на її спробі, щось зробити. Цінуйте намір, а не результат.

 – Виявляйте свою любов завжди – не залежно від того, якою зараз є дитина: неслухняною, неуспішною, безініціативною. Любіть її завжди та пам’ятайте, що ваша підтримка та любов є важливою саме в ті моменти, коли хочеться найбільше покарати дитину.

Тепер повернімося до питання дитячої самооцінки. Ви вже зрозуміли, що самооцінка – це наслідок дитячої самоцінності. І я кажу про адекватну самооцінку. Також самооцінка напряму залежить від ставлення дорослого до дитини, першочергово – це взаємовідносини із батьками. Які вони у вас? Яке місце у сімейних стосунках займає дитина? Хто голова сім’ї? Пам’ятаєте слова відомого українського лікаря-педіатра про те, що дитина, це не вожак стада, а лише його учасник. Іншими словами, батькам не варто слідувати нераціональним бажанням дитини, аби лише не здалось, що ви поганий батько чи мати. Знову ж таки, у вихованні потрібно віднайти баланс, «золоту середину». Нерідко, коли дитину невиправдано хвалять, підкреслюють уявні чесноти дитини – це призводять до неадекватно завищеної самооцінки. Висока самооцінка – це добре, і це є нормою у старшому дошкільному та молодшому шкільному віці. Проте всього має бути вдосталь.

Читайте також: “Вхід заборонено!” Або як навчити дитину відчувати свої психологічні кордони

Низька дитяча самооцінка може загрожувати досить негативними поведінковими проявами: нерішучість, сором’язливість, образливість, тривога, страх, агресивність і тощо.
Коли дитина «губиться» у знаннях про саму себе, про свої можливості та віру – у неї виникає залежність від оцінювання іншими (про це я писала вище). Тому, знову ж таки дуже важливо, щоб дорослі, які оточують дитину, поважали її як особистість, адекватно реагували на її поведінку, давали можливість вибору та незалежності.

Як формувати адекватну самооцінку дитини:

 – Право вибору та право на самостійність. Дозволяйте дитині (як і не хотілось би допомогти їй) бути самостійним, виявляти свою ініціативу та здійснювати вибір. Хоче вам допомогти у прибиранні? Чудово! Не потрібно оберігати дитину від повсякденних справ, долучайте її до виконання певних обов’язків. Я впевнена, що вона отримає величезне задоволення від самостійно зробленої справи та похвали дорослого.

– Обов’язково підтримуйте дитину у всіх її починаннях, у її ініціативі. Пам’ятайте, що важливий не результат (з першого тренування карате Джекі Чаном ніхто не став), а ініціатива дитини, її бажання та мотив.

– Батьки як приклад. Я завжди кажу на свої консультаціях, тренінгах про те, що дитина виходить у «великий світ» зі свого мікросоціуму, тобто сім’ї. І який приклад, який темп визначить сім’я – таким чином дитина намагатиметься діяти з навколишнім світом. Дитина постійно спостерігає за вами, беручи приклад із вас – не можна вимагати від дитини самоповаги до самого себе, якщо мама чи тато мають уявлення про себе як про невдаху, то і дитина може це перейняти.

– Не перехвалюйте дитину. Хвалити дитину – це дуже гарна тактика. Але не варто дико плескати в долоні та кричати: «Ураааа!», коли малюк в 10-й раз пішов сам на горщик або ж поїв кашу. Краще похваліть там, де «тонко», тобто похваліть ініціативу та намагання дитини до того, що не виходить. До прикладу: не виходить навчитись їздити на велосипеді – варто похвалити за саме намагання, за те, що дитина все ж іде до велосипеда, не дивлячись на те, що звалилась із нього 55 разів. Але вона молодець, що намагається та бачить ціль!

– Радійте життю та навколишньому світу разом. Спробуйте отримувати радість лише від того, що вас оточує.

– Говоріть із дитиною: дізнавайтесь, що її турбує, а що подобається. Розділіть із дитиною не лише радості, а й печалі.

 

Наші діти ніколи не скажуть про те (бувши маленькими), що вони хочуть бути прийнятими та коханими з усім, що у них є. Завдання батьків полягає у тому, щоб дати можливість дитині побудувати своє щастя, а не щастя батьків.
Бережіть себе та любіть своїх дітей безумовною любов’ю, спілкуючись мовою прийняття!

 

Читайте також: Безкоштовні консультації дитячого психолога, сімейного консультанта у місті Рівне

Читайте також:  Габрієль Катерина – дитячий психолог, травматерапевт, EMDR-терапевт

Дитячий психолог, сертифікований травмотерапевт та психологічний консультант (Regent University, USA), EMDR-спеціаліст.
Контактний телефон: 067-861-13-16

Залишити відповідь