Ментальна арифметика, балет, робота з деревом або чим дивує дошкільна освіта у Туреччині

Рано чи пізно перед батьками кожної дитини постає питання про відвідування дошкільного закладу, і якщо в Україні це вирішується доволі швидко, бо, як правило, обирається садочок найближчий до дому, то у Туреччині необхідно витратити чимало часу для того, щоб обрати серед великої кількості приватних дитсадків саме той, який найкраще підходить сім’ї за ціною та програмі навчання. Приватні дитсадки згідно з даними турецького Міністерства освіти помітно переважають, і ще рік тому на території країни діяло 39% державних та 61% приватних дошкільних закладів.

Державні дитячі садки

До державного дитячого закладу приймають дітей із 3-х років.
Під час вступу до ДНЗ батьки повинні надати довідки про стан здоров’я дитини та про наявність щеплень. Графік роботи з 8.00 до 16.00 та, найімовірніше, Міністерство освіти, затверджуючи час роботи дошкільних закладів, покладалось на те, що в сім’ї працює лише батько, або ж є родичі, які зможуть забрати дитину до 16.00 та організувати її дозвілля до повернення мами чи тата.

Місцеві батьки часто нарікають на переповненість груп та низький рівень підготовки. Окрім цього, батьки можуть зіткнутися з чергами, бо на одне місце претендує до 10-ти дітей, або змушені будуть чекати розіграшу лотереї серед численної кількості охочих потрапити в обраний садок. У середньому витрати на державний садочок в місяць будуть складати 1300-2000 грн (додам, що у Туреччині це доступна сума при середній щомісячній зарплаті 650 у.о. ).

Приватні дитячі садки

У Туреччині все частіше сім’ї із середнім рівнем достатку та вище надають пріоритет приватним садкам, переваги яких очевидні. До платного дитсадка можна потрапити без черги, а режим роботи до 19.00, що зручно для батьків, котрі працюють. Крім цього, невелика наповнюваність груп дає можливість вихователям приділити більше часу кожній дитині, а матеріально-технічне забезпечення садка буде якіснішим та помітно різноманітнішим. Приватні садочки, конкуруючи між собою, міряються своїми оригінальними та такими, що найкраще розвивають здібності дитини та її особистісні якості, навчальними програмами, попри те “класичний” перелік занять, як правило, включає ментальну арифметику, уроки драматичної творчості, розвиток координації рухів (спортивні заняття), іноземну мову, музику. Деякі садочки пропонують додаткові заняття з балету, кераміки, роботи з деревом, вчать гри в шахи, проводять хімічні досліди й навіть вивчають найпростіші фізичні закони в ігровій формі. Щонайменше раз на тиждень проводяться виїзні заняття, приміром, катання на конях, похід на ковзанку або у театр.

Адаптаційний період у садочку та не лише проходить під контролем психолога та педіатра, і не тільки для контролю за станом здоров’я, але й для того, щоб вихователь після отримання висновків лікарів зміг вибудувати індивідуальний підхід до дитини.

Між педагогами та батьками налагоджений якісний зворотній зв’язок: ледь не щодня батьки отримують через WhatsApp фото своїх дітей з уроків, прогулянок і навіть обіду. Інший спосіб – підписавшись на сторінку дитсадка в Istagram або Facebook, стежити за її оновленнями. Вихователі відкриті до подібних “звітувань” та активно наповнюють сторінку новими фото. І щоб абсолютно розвіяти всі вагання батьків, для кожної дитини ведеться щоденник, куди щодня записується її настрій, самопочуття та як йому вдалося впоратися з обідом.

У приватний садок приймають малюків ледве не з 6 місяців, хоча, батьки, які мають можливість та наміри залучати дитину до поступового процесу соціалізації та міжособистісних комунікацій, віддають дітей до садочка з 2,3-3-х років.

Вартість приватного дитсадка в місяць в середньому 6000 грн і більше в залежності від обраного садочка. Деякі пропонують навчання по сертифікованій британській системі з іноземними вихователями, відповідно, ціна буде набагато вищою.

У Туреччині поширена практика, коли дітей доглядають мами, що не працюють, або бабусі, тому коли настає час обирати між вихованням вдома чи у дитячому садку, найчастіше обирається перший варіант. Доволі низький рівень відвідуваності турецьких дошкільних закладів промовисто доводить статистика – за даними ЮНІСЕФ (дитячого фонду ООН) кілька років тому у Туреччині лише 28% дітей були охоплені дошкільною освітою, в той час як в Україні – 52%. Причини різні – окрім високої ціни приватних та недостатньої кількості державних дитсадків, це ще й сторіччями сформовані культурні та релігійні переконання.

Турецька влада з метою мотивації жінок виходити на роботу після народження дитини та, відповідно, для збільшення кількості працюючих жінок, вирішила офіційно платити зарплату бабусям, які доглядатимуть онуків у той час, як мама працює. Проект вже стартує в найближчі кілька місяців поки тільки у двох містах Туреччини, а далі, якщо будуть досягнуті поставлені цілі, буде поширений на решту міст. Нарешті, турбота та неабиякі зусилля бабусь будуть гідно оцінені.