Президент України Петро Порошенко підписав ухвалений парламентом на початку грудня закон про протидію домашньому насильству.
Підпису президента очікує ще один закон про запобігання насильству стосовно жінок, який вносить зміни до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів. В Адміністрації глави держави ВВС повідомили, що президент підпише його найближчим часом.
Незважаючи на те, що частина передбачених ними змін набуде чинності лише за рік після публікації, правозахисники кажуть, що уже зараз ці закони здатні суттєво захистити права жертв насильства у сім’ї – перш за все, жінок та дітей.
ВВС за допомогою експерток-юристок та правозахисниць розповідає своїм читачам про найсуттєвіші нововведення, передбачені підписаним документом, а також тим, що чекає на підпис.
Без Стамбула
Взагалі-то все почалося з того, що у листопаді 2011 року Україна підписала Стамбульську конвенцію. Її повна назва – Конвенція Ради Європи про боротьбу з насильством щодо жінок та домашнього насильства. Вона є фундаментальним документом, який зобов’язує уряди країн, які його підписали, вжити конкретних заходів для боротьби з усіма формами насильства щодо жінок – від сексуальних домагань до побиття, від примушування до шлюбу до каліцтва жіночих геніталій.
Поки ця конвенція готувалася до ратифікації Верховною Радою, спеціально створена робоча група напрацювала два законопроекти, які вводили положення цієї міжнародної угоди до українського законодавства.
А потім сталося непередбачуване. Категорично проти ратифікації Стамбульської конвенції виступила Всеукраїнська рада церков. Її члени наголосили – вони, звичайно, проти домашнього насильства. Причина їхньої позиції – “проблемна термінологія”, яка використовується у конвенції. Конкретніше – слово “гендер”.
“Розмите розуміння цього терміну, неостаточне юридичне тлумачення остерігає віруючих людей, що його запровадження у правове поле України… несе небезпеку для традиційної сім’ї, самобутності і культури українського народу“, – заявив у ефірі “Громадського радіо” член Ради церков отець Олекса Петрів.
У результаті – після бурхливих дискусій у парламенті та поза ним вирішили, що Рада наразі не ратифіковуватиме Стамбульську конвенцію, але ухвалить два законопроекти, які, за оцінками експертів, вводять у національне законодавство абсолютну більшість її положень.
Ратифікація ж самої Стамбульської конвенції – і, як наслідок, приєднання до європейської системи моніторингу дотримання ситуації з протидією домашньому насильству – залишається питанням політичної доцільності.
Тому, говорить ВВС виконавчий директор Amnesty International в Україні Оксана Покальчук, з одного боку, ухвалення законів про насильство – це перемога, з іншого – трохи гірко, бо українським правозахисникам хотілося більшого.
Тепер кримінал
“Головне у цих законах – це те, що насильство в сім’ї нарешті криміналізоване“, – говорить ВВС Оксана Покальчук.
“Раніше – якщо Вася біг з сокирою в руках за Петею, це кваліфікувалося як замах на вбивство, кримінал. А якщо Вася біг з сокирою в руках за своєю дружиною Машею – то це максимум адміністративка. Бо правоохоронці говорили: це нормально, коли чоловік бігає за дружиною з сокирою. У всіх селах бігає, і тут бігає, що тут такого?” – додає вона.
Юристка Ганна Христова, яка була залучена до розробки проектів цих законів як експерт профільного Проекту Ради Європи, уточнює: домашнє насильство могло тягнути за собою кримінальну відповідальність і раніше, але зазвичай розслідувались лише найтяжчі злочини, вчинені в сім’ї.
“Просто у нас є дуже розповсюджений міф про те, що насильство в сім’ї – це не злочин. На жаль, цей міф дуже поширений і серед правоохоронців. Раніше я багато років розповідала міліціонерам на тренінгах, що у Кримінальному кодексі є широкий перелік статей, які можна застосувати до сімейних кривдників. Що ніхто не може бити жінку безкарно, навіть її чоловік. Вони цілий день слухали, а тоді підходили і говорили: ми вас не дуже зрозуміли, адже насильство в сім’ї це не злочин“, – каже вона.
Експерти кажуть, що проблема полягала не тільки в тому, що правоохоронці – у більшості своїй чоловіки – сприймали сімейне насильство через призму гендерних стереотипів на кшталт “Б’є – значить любить”. Людям у формі не вистачало конкретної статті Кримінального кодексу, яка б чітко і однозначно встановлювала: насильство є злочином, навіть якщо воно відбувається “у сімейному колі” і начебто нікого крім чоловіка і жінки не стосується.
Отож тепер до Кримінального кодексу введено спеціальну статтю, яка чітко визначає, що умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо теперішнього чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває або перебував у сімейних або близьких до них відносинах, може загрожувати кривдникові тюремним терміном аж до п’яти років.
Без згоди
Більше того, відтепер якщо будь-який злочин вчиняється стосовно подружжя чи іншої особи, з якою винний перебуває чи перебував у сімейних чи близьких до них відносинах, то це вважатиметься обтяжуючою обставиною. І покарання за нього буде більшим, аніж якби жертвою стала випадкова людина.
Наприклад, покарання за зґвалтування за Кримінальним кодексом – від трьох до п’яти років позбавлення волі. Якщо ж жертвою ґвалтівника стала його дружина або партнерка, нинішня чи колишня, – новий закон передбачає для нього покарання у вигляді тюрми на строк від п’яти до десяти років.
“Злочини, скоєні в лоні сім’ї найближчими людьми, які потрапляють в коло довіри жертви, безумовно мають тяжчі психологічні наслідки, призводять до більших страждань“, – пояснює Ганна Христова.
Правозахисниця з львівської організації “Центр “Жіночі перспективи” Галина Федькович теж позитивно оцінює це нововведення і каже, що для багатьох правоохоронців у її практиці саме словосполучення “зґвалтування чоловіком дружини” здавалося нонсенсом.
Вона звертає увагу на інше “революційне” положення закону: зміну підходу до самого поняття зґвалтування. Якщо у старій редакції Кримінального кодексу так називали статевий акт, вчинений з застосуванням фізичної сили або погроз, то тепер в Україні застосовуватиметься європейський підхід: зґвалтуванням є проникнення в тіло партнера без його добровільної згоди.
“Всі люди різні. Хтось у ризикованій для життя ситуації буде битися і захищатися, хтось тікатиме, хтось просто заціпеніє. У справах про зґвалтування до потерпілої часто виникають питання: чому ти не тікала, не чинила спротив? До кривдника чомусь питань не виникає. Нова редакція Кримінального кодексу не залишає сумнівів: не було добровільної згоди на секс – значить, маємо справу зі зґвалтуванням“, – каже правозахисниця.
Гаряча лінія
Згідно з новими законами, держава зобов’язана відкрити достатню кількість притулків для осіб, постраждалих від домашнього насильства, а також запровадити цілодобову “гарячу лінію”, оператори якої приймали б інформацію про такі злочини і невідкладно передавали її поліцейським, а також надавали б консультації та допомогу жертвам такого насильства.
“Головна проблема притулків зараз – це те, що їх немає“, – описує нинішню ситуацію в Україні Оксана Покальчук. За її словами, у п’яти областях України немає жодного місця, де могла б знайти прихисток жінка, постраждала від домашнього насильства.
“Друга проблема, що найчастіше до таких притулків звертаються жінки з маленькими дітьми. Більшість же існуючих державних притулків жінок з дітьми просто не пускають, аргументуючи це тим, що вони не пристосовані для малечі. Жінка змушена або повертатися до чоловіка-тирана, або замерзати на вулиці біля стін притулку, є й такі історії“, – говорить вона.
Нові закони мають змінити цю ситуацію, резюмує Покальчук.
Вона закликає і не применшувати значення державної “гарячої лінії” з питань домашнього насильства. В ідеалі, каже правозахисниця, плакати з інформацією про такі “кол-центри” висітимуть на кожному райвідділі поліції, у кожній сільраді, і у жертв такого насильства з’явиться більше можливостей бути почутими.
Не наближатися
Нові закони передбачають, що поліцейські, які прибули на виклик, пов’язаний з застосуванням домашнього насильства, повинні будуть оцінити ризики повторного насильства і, у разі потреби, застосувати терміновий заборонний припис.
Іншими словами, кривдника можуть зобов’язати негайно залишити місце, де відбувся акт насильства, і заборонити наближатися до нього на певну відстань. Кривдникові можуть заборонити листуватися чи телефонувати жертві.
“Важливо, що поліція зможе виносити цей припис на свій розсуд, навіть без заяви потерпілих осіб“, – каже Галина Федькович.
Максимальний строк дії припису, який виносять поліцейські, становить десять днів. Однак рішенням суду його може бути продовжено навіть до року.
Оксана Покальчук з Amnesty International називає запровадження в Україні таких приписів “проривом”.
“Тепер жінці у таких випадках не треба згрібати свої речі в одну сумку, їжу для дитини в іншу і серед ночі йти до якогось притулку, якого поблизу може і не виявитися. Залишити місце, де відбулося насильство, повинен буде саме кривдник“, – каже вона.
Діти-свідки = діти-жертви
Окремо у фокусі нових законів перебувають діти, яким, кажуть експерти, раніше приділялося явно недостатньо уваги у рамках боротьби з домашнім насильством.
“Раніше, якщо дитина бачила, як Вася побив Машу або, гірше того, вбив її, то у кращому разі її направляли до психолога. А могли і не направити. За новим законом, дитина, яка стала свідком насильства в родині, отримує статус постраждалого і весь пов’язаний з цим обсяг послуг і захисту від держави“, – говорить Оксана Покальчук.
Крім того, у Кримінальному кодексі з’являється положення про те, що скоєння будь-якого насильницького злочину у присутності малолітньої дитини є обтяжуючою обставиною, яка автоматично призведе до збільшення покарання для кривдника.
Пом’якшення для вбивці
Нові закони суттєво змінюють розуміння Кримінальним кодексом пом’якшувальних та обтяжуючих обставин у вкрай драматичних ситуаціях співжиття.
Раніше, пояснює ВВС Ганна Христова, яка брала участь у підготовці цих законопроектів, серед пом’якшувальних обставин при розгляді, наприклад, справ про вбивства значилося “вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного аморальними діями потерпілої особи”.
“Працювало це так. Жінка зраджує чоловіка, розлючений чоловік застає її під час зради. Він вбиває її, і її “аморальна поведінка” розглядалася судом у якості пом’якшувальної обставини при визначенні покарання чоловікові“, – розповідає вона.
Однак, за її словами, європейська практика забороняє пом’якшення відповідальності за “вбивства через ревнощі”, через чиюсь аморальну поведінку чи певні звичаї.
Отож таку “пом’якшувальну обставину” з Кримінального кодексу прибрали.
Натомість внесли іншу: на пом’якшення вироку обвинувачена особа може розраховувати, якщо злочин було скоєно “під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження, катуванням з боку потерпілого“.
За даними правозахисниці Галина Федькович, понад половина жінок, засуджених за умисне вбивство чи завдання важких тілесних ушкоджень, вбили чи покалічили саме своїх чоловіків чи партнерів.
“Переважно йдеться про тривалу історію насильства: жінка зверталася до поліції, це не давало результатів, тягнулося багато років. І в один прекрасний день це ставалося… Дуже часто у таких випадках йдеться про захист дітей“, – каже вона.
Раніше, каже Федькович, суди найчастіше розглядали вбивства жінками своїх кривдників як “звичайні” вбивства, за які передбачено санкцію у вигляді позбавлення волі на термін від 10 до 15 років.
Нові закони передбачають, що карою за такий злочин стане до п’яти років тюрми.
Примушення до шлюбу
Деякі нововведення, передбачені підписаними президентом законами, виглядають як реакція України на зміни, які відбуваються у сучасному світі і які, цілком вірогідно, можуть стати актуальними, навіть якщо зараз такими не здаються.
“Сучасний світ – це світ постійної мобільності. Представники різних етнічних груп, які прибувають до Європи приносять з собою певні практики, які не були традиційними для тутешнього суспільства. Саме тому у європейському законодавстві з’являються статті про мутіляцію – навмисне каліцтво жіночих геніталій“, – каже ВВС Ганна Христова.
Свіжі українські закони про мутіляцію прямим текстом не згадують, однак вони прирівнюють каліцтво геніталій до завдання тяжких тілесних ушкоджень, яке карається ув’язненням на строк від п’яти до восьми років.
Нові закони вводять до Кримінального кодексу і поняття “примушування до шлюбу”, притаманне, за словами експертів, радше мусульманським країнам.
“Наскільки ця практика притаманна чи непритаманна Україні важко оцінити, адже ніхто таких досліджень не проводив. Однак, наскільки відомо, ця практика застосовується, наприклад, у ромській спільноті. До того ж, ми не можемо передбачити, які міграційні процеси відбуватимуться в Україні надалі“, – каже ВВС Ганна Христова.
Так чи інакше, відтепер примушування особи до вступу в шлюб карається позбавленням волі на строк до трьох років.
Таким самим строком – і це, наскільки можна зрозуміти з повідомлень преси, актуальніше для українок, які потрапили до неприємних ситуацій, насамперед, в арабських країнах, – каратиметься спонукання особи до виїзду за кордон з метою укладення шлюбу, якщо це завдало істотної шкоди потерпілій.
Корекція
Нові закони передбачають створення в Україні інфраструктури для корекційних програм, спрямованих на “формування у кривдника нової, неагресивної психологічної моделі поведінки у приватних стосунках, відповідального ставлення до своїх вчинків та їх наслідків”.
Ставлення до цих програм у правозахисників неоднозначне.
З одного боку, кажуть вони, добре, що закон не залишає кривдників напризволяще, і держава надаватиме їм шанс виправитися і повернутися до нормального життя.
З іншого, каже Галина Федькович, виділення бюджетних коштів на програми з сумнівною ефективністю, які реалізовуватимуться, цілком ймовірно, не готовими до цього фахівцями, у ситуації, коли держава не повністю забезпечила потреби жертв домашнього насильства, здається їй цинічним.
Реєстр
Нові закони передбачають створення в Україні Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі, до якого вноситимуться дані про кожен зафіксований у державі випадок такого насильства.
У реєстр потраплять вичерпні дані про кривдника, жертву насильства та про обставини випадку такого насильства.
Дані про кривдника зберігатимуться там протягом десяти років після набрання чинності вироком суду. Якщо ж людину, обвинувачену в домашньому насильстві, виправдають, – інформація про неї буде вичищена з реєстру негайно.
Експерти кажуть, що завдяки реєстру нарешті можна буде скласти бодай приблизне уявлення про масштаб проблеми домашнього насильства в Україні: цифри, які озвучуються представниками влади та політиками зараз, можуть відрізнятися між собою в рази.
Скептики вказують на можливі проблеми, пов’язані зі збереженням персональних даних жертв домашнього насильства.
“Домашнє насильство – це для жінок переважно великий сором. І діти далеко не завжди хочуть себе асоціювати з цим. Часто жертви насильства навіть міняють місце проживання, щоб почати життя з чистого листа. І якщо йдеться про великі міста, то ця система може працювати. Але у маленькому містечку чи в селі – велика ймовірність, що інформацію з реєстру знатимуть всі, навіть якщо ти цього не хочеш“, – говорить Оксана Покальчук.
Можливо, саме через такі побоювання Верховна рада вирішила, що дані про жертв домашнього насильства вноситимуться до реєстру виключно за їхньою згодою.
Побачимося за рік
Один з підписаних президентом законів вступає в силу одразу після публікації в “Голосі України”. Зміни, які стосуються кримінального блоку, за рік – тобто орієнтовно у січні наступного року.
Спостерігачі пояснюють це, перш за все, тим, що реалізація передбачених нововведень потребує чимало часу і ресурсів.
З іншого боку, тепер держава має достатньо часу, аби провести тренінги для правоохоронців та суддів, яким належить суттєво змінити своє ставлення до проблем, на які тривалий час просто закривали очі.
“Звичайно, те, що закон набере чинності аж за рік – це погано“, – говорить ВВС Оксана Покальчук з Amnesty International.
“Ми так і говоритимемо: скільки ще жінок загине за цей рік від домашнього насильства! Хоча, з іншого боку, може, й менше. Про ці закони вже почали писати, і, може, наступного разу хтось не підніме руку, бо подумає: хтозна, вступив той бісів закон в силу чи ні, краще не ризикувати. А коли інформація про ці закони дійде до “районів”, до маленьких сіл, – це може взагалі призвести до міні-революції на місцях“, – каже вона.
Автор статті: Святослав Хоменко
Джерело: BBC – Україна
автор статей, журналіст, копірайтер