Від предметів до проектів. Найсміливіша реформа освіти у Фінляндії

Перед Новим роком фінські школярі середньої школи не мали ані найменшої схвильованості з приводу закінчення навчального півріччя, бо у своїх табелях вони не побачать жодної оцінки.

І це тільки одна з тих рис, які кардинально відрізняють фінську школу від традиційної школи.

Реформа шкільної освіти у Фінляндії перевертає стару систему чи не догори дригом, її кінцевий результат поки невідомий, але її впровадження розцінили у північній країні як невідворотність.

Фінляндія має чи не першочергове право на реформаторство хоча б тому, що й досі тримається на високих позиціях у рейтингах тестів PISA. Цього року вона на п’ятому місці, поступилась Сінгапурові, Японії, Естонії та Китаю.

Про які ж реформи там йде мова?

ШКІЛЬНІ ПРЕДМЕТИ ЯК ІНСТРУМЕНТ ДО РОЗУМІННЯ РЕАЛЬНОГО ЖИТТЯ

Навчальна програма розробляється для усієї країни, але потім вона уточнюється і спеціалізується ще на рівні області, міста і школи.

Це робиться тому, що кожен регіон має свої особливості, риси, якими хвалиться, і ті, яких можливо хоче позбутися.

Кожна школа сама придумує, які предмети на вибір організувати. Вирішує чи дотримуватися мінімальної кількості годин предметів за загальнодержавною програмою, чи може хоче додати кількість годин.

У фінській школі ніхто не збирається муштрувати дітей, примушуючи їх знати предмет задля предмету.

Тут школа парадоксально прагматична і філософська одночасно: предмет скоріш механізм поповнення ерудиції, кінцева мета якої розширити точку зору на світ і зрозуміти яка вигода з того усього людині.

У фінській школі ніхто не збирається муштрувати дітей, примушуючи їх знати предмет задля предмету. Фото із сайту rakennetaankaupunki.fi

“Першою людиною сьогодні вважають Люсі”, – розповідає вчитель класу і відразу уточнює і підкреслює, що Люсі просто виявилася найстарішою знахідкою, завтра ж археологи можуть відкопати древніші від Люсі рештки кісток і тоді вона втратить свій неперевершений статус.

“Вгадайте, чи це справжня фотографія динозавра“, – вказує на ілюстрацію посібника той же вчитель і хитро очікує варіантів відповідей.

Такі запитання спантеличують учнів, але відразу плетуть спільну оболонку навколо шкільного матеріалу і “непосібникового” життя.

“Не треба пам’ятати всі назви рослин, треба щоб ви впізнавали їх у природі!

Не обов’язково пам’ятати точну дату, але знайте, що історичний період ділиться на “до” появлення людини і “після”, – так заспокоюють п’ятикласників вчителі, а не вимагають вивчати все на пам’ять.

Такий виклад думок вчителя здається цікавим і творчим – він цілком відповідає одному з головних і найсміливіших нововведень у школі. Мова йде про такий собі “багатодисциплінарний предмет“, який присутній в розкладі вже з першого класу.

Цей предмет офіційно скасовує чітку межу між дисциплінами, але головна його мета – об’єднати учнів під час уроків у проекти, котрі залучать знання з різних галузей одночасно.

Так у гельсінській школі “Töölö” результатом одного з проектів стала самостійно видана кулінарна книга. Під час проекту діти самі малювали, фотографували, шукали рецепти та готували страви.

Тепер школярі отримають можливість, наприклад, обговорювати День Незалежності Фінляндії на уроці в історичному, мовному, літературному, мистецькому чи музичному ключі одночасно, і можна тільки уявити наскільки багатогранною виявиться нова бесіда.

За новою програмою кількість годин у сукупності для цього предмету має складати нe менше одного навчального тижня на рік, але кожна школа може за бажанням збільшити передбачений об’єм предмету в рази.

Мова не йде про те, що предмети у фінській школі скасовують як такі, як вже деінде писали ЗМІ. Але треба зізнатися у наступному, для багатьох дуже прикрому: час виділений на багатодисциплінарний проект усе ж таки забирають з інших предметів, відмовившись від якихось тем, а застарілі предмети безжалісно витісняють з програми.

Час виділений на багатодисциплінарний проект забирають з інших предметів, відмовившись від якихось тем, а застарілі предмети безжалісно витісняють. Фото із сайту rakennetaankaupunki.fi

Так сталося, наприклад, з каліграфією, замість якої у першому і другому класі зараз ввели тренування набору тексту на клавіатурі.

Інколи трапляються й дещо неочікувані речі: художня література канула в небуття у вигляді окремого предмета, натомість її об’єднали з мовою ще в кінці 90-х.

На це нарікали вчителі й без того, але нині літературу скоротили знову за рахунок введення здебільшого пов’язаних із заглибленням у медіакультуру тем.

У гімназії, фінській старшій школі, такий підхід розчарував багатьох учителів – на їх думку уміння читати медіапродукти, такі як серіали, не можна прирівняти до читання тексту.

Школярі усе ж можуть компенсувати свою жагу до читання з допомогою хоча б факультативних предметів або, правильніше сказати “предметів на вибір”.

ЧИТАТИ ІНОЗЕМНИМИ МОВАМИ І ПРО СУСПІЛЬСТВО

Позиція нової програми: читати, звісно, треба, але все більше іноземними мовами. Для чого й посилили вивчення іноземних мов.

Англійську тут вивчатимуть уже з другого класу.

Шведську, другу державну – з молодших класів, а другу іноземну – вже з шостого.

Питання з шведською окреме: щороку точаться тут суперечки про те, що, мовляв, шведську фіни вчити не хочуть (у Фінляндії шведською розмовляє всього 5% населення). Але система непохитна, бо, як бачите, не тільки навідріз відмовляється полегшити життя 95% населення, позбавивши їх вивчення шведської у школі, але, відтепер, додає шведську вже до молодших класів.

В програму дещо й додають. Наприклад, в розкладі середньої школи з’явився новий “дорослий” предмет – “суспільствознавство“, викладання якого вважають тепер необхідним з початкових класів.

Освітяни аргументують таку зміну тим, що введення суспільствознавства аж у вищій школі – здається запізнілим ходом, діти мають ознайомлюватися з соціальними явищами вже з малечку, нехай і в елементарному викладі.

Таким чином вони вже до старшої школи складуть непогане враження про те, як треба керувати буденним життям, що таке демократія та економічна діяльність, хто такий активний громадянин і як він впливає на країну.

Школа “Марттіла” в місті Сейняйокі, яка втілює на локальному рівні державну програму. Фото із сайту rakennetaankaupunki.fi

Сіркку Хієтанен, помічник ректора школи “Марттіла” в місті Сейняйокі, була ініціатором та розробником деталізації державної програми на локальному рівні.

Вона розповідає, що дітям їхньої школи дуже подобається згаданий раніше “багатодисциплінний предмет” чи проект, тому вже зараз учителі розглядають як шкільну навчальну програму поновити, збільшивши години цього предмету.

У школі “Марттіла” діти у 6 класі в межах згаданого предмету вивчають фізіологію людей пліч-о-пліч з історією, і в той же час здійснюють статистичні дослідження, об’єктом яких є першокласники: скільки разів на день малеча чистить зуби, скільки часу виділяє на прогулянки і т.д. – це приклади останніх захопливих для обох класів досліджень.

Столична область підходить до питання прогресивніше: там хочуть у найближчому майбутньому увесь предметний спектр шкільної програми трансформувати у “багатодисциплінні предмети”, тобто потроху відмовлятися від окремих предметів узагалі.

МЕНЮ ПРЕДМЕТІВ НА ВИБІР

Введення факультативних обов’язкових предметів – нова прерогатива реформ.

Дивлячись на розклад нових предметів, очі розбігаються, наче при перегляді меню у ресторані, бо здається, фантазію ніхто не обмежував.

Але їх спільність полягає у тому, що вони підкріплюють один із лейтмотивів фінського Curiculum – розвивати затребувані навички у повсякденному житті, а також пізнавати та посилювати власні таланти та потяги.

Наприклад, серед “предметів на вибір” у школи “Марттіла”: геокешинг, “Я – частина Європи”, курс розфарбовування, створення одягу для домашніх тварин, переробка відходів та “Do It Yourself”, книжковий клуб тощо.

Серед “предметів на вибір” у школи “Марттіла” фігурують навіть курси розфарбовування та створення одягу для домашніх тварин. Фото із сайту rakennetaankaupunki.fi

У сільській школі Ахонкуля діти можуть вибрати: навички вираження (по суті близьке до театральності), фізичну активність на природі, побутові навички (приготування їжі, пришивання ґудзиків тощо) чи вивчення якоїсь мови.

Багато хто вибирає фізичну активність на природі, не зважаючи на те, що за правилами на всіх перервах діти й без того перебувають у дворі.

Через новий спосіб життя дітей в умовах інформаційних технологій, їхнє фізичне здоров’я увесь час гіршає, тому на фізкультурі швидше дбають вже не про те, кого б відправити на змагання, а чи показники дітей тримаються на здоровому рівні.

Фізичну активність практикують і безпосередньо на уроці у вигляді міжінтервальних розминок – це обов’язкова вимога нової навчальної програми.

Одна вчителька з школи “Марттіла” забувала про це нововведення і тому придбала інструмент боротьби зі своєю забудькуватістю – спеціальний кухонний яйце-таймер, завдяки якому розминки стали регулярними.

ОЦІНЮВАННЯ БЕЗ ОЦІНОК ТА УЧИТЕЛЬ БЕЗ УЧИТЕЛЮВАННЯ

Сіркка Хієтанен розповідає, що в цьому році учні молодших класів (до 6 класу включно) не отримають оцінок аж до весни.

У грудні учні отримають словесне оцінювання, яке організують у вигляді бесіди учня, його опікуна та вчителя.

Від оцінок відмовилися тому, що який би бал не отримала дитина, він не показує що вона знає гірше, а що краще по кожному предмету.

Віднині оцінюється досягнення власних цілей учня, а не загальних. Цілі у одного учня можуть бути високі, а в іншого – набагато нижчі.

“Учень тепер має знати, що йому треба знати“, – влучно зауважує пані Сіркка.

Така система запускає процес самопізнання: “Для мене буде добре, якщо я досягну цього, я буду від цього особливо задоволений” – новий девіз навчання.

Він примушує учнів розібратися в реальних уміннях і остерігатися переоцінки знань чи недооцінки, оберігає його від непосильних намагань, але стимулює триматися планки.

Словесне оцінювання учня організують у вигляді бесіди з учителем, за участі батьків чи опікуна. Фото Goodluz/Depositphotos

Учень бере участь у численних розмовах з учителем, і тому він вже знає інтуїтивно біля якого балу крутиться, але про бал він дізнається тільки в кінці навчального року.

До бесіди в кінці навчального півріччя учень спочатку оцінює себе сам в спеціальній оцінювальній анкеті.

Потім цю анкету коментує вчитель і надсилає для підпису батькам.

Безпосередньо під час оцінювальної бесіди, тривалістю 15 хвилин та за участю учня, вчителя та батьків, розглядаються всі пункти анкети, вчитель додає свої коментарі.

При цьому створюється нова анкета, де враховуються всі коментарі, яка потім надсилається додому до учня. Анкету підписують усі сторони, учень, ніби як добровільно таким чином зобов’язується виправити все, що в нього кульгає.

У кінці навчального року учень отримає оцінки.

НОВА СИСТЕМА СПІВІСНУЄ З ВИКЛАДАННЯМ РЕЛІГІЇ

Нововведення не зачепило релігію, суперечки про застарілість якої ніколи не вичерпуються. Особливо прибулі з інших країн батьки дітей дивуються цьому предмету.

Але, принаймні так це декларується, ціль шкільної релігії – навчити дітей зрозуміти як люди, що належать до певної релігії, сприймають світ, та вселити у їхній світогляд більше толерантності до носіїв інших релігій.

Політика підтримки толерантності в школі підкріплена й іншими регулярними заходами.

Так звані “вранішні відкриття” дивують сторонніх спостерігачів, які не знали заздалегідь природи заходу. Учителів та учнів школи збирають разом задля розкриття їм якоїсь теми. Остання може розповідати про будь-що і в будь-якому форматі: від розповіді про біженців до дискримінацій у школі.

Діти завжди беруть із собою на місце зібрання кишенькові книжечки з євангельсько-лютеранськими псалмами, бо знають, що те, що їм розповідатимуть матиме зв’язок з релігійними принципами, чи до них, як пощастить, то й зовсім прийде пастор, з яким потім співатимуть псалми хором під акомпанемент.

Ціль шкільної релігії у Фінляндії – навчити дітей зрозуміти як люди, що належать до певної релігії, сприймають світ, та вселити у їхній світогляд більше толерантності до носіїв інших релігій. Фото із сайту ts.fi

“Вранішні відкриття” придумали і втілили педагогічні організації у тісній співпраці з Церковним парламентом, крім того частина таких відкриттів – суцільно християнського характеру. В заході та уроках релігії добровільно і за згодою батьків беруть участь навіть діти з цілком атеїстичних сімей.

Східна Європа вже пережила “позбавлену релігії навчальну програму” одного покоління і тепер, незважаючи на можливість, повертатися знову до релігійного підходу не хоче. Деякі, як от Румунія, все ж таки ризикнули попри мізерний бюджет, і організували нині викладання релігії у навчальних закладах.

Фінляндія у цій справі дуже досвідчена. Тут усі мають доступ до вивчення релігії, до того ж меншини – вивчають власну релігію, якщо це можливо в межах школи. Якщо ж ні, то школяр може приєднатися до інтернет-курсу.

Є щоправда проблема дефіциту компетентних вчителів та навчальних матеріалів, але релігію через це не скасовують.

Предмет релігії пропонує учневі знання, практики та уміння, з допомогою яких він зможе зрозуміти підґрунтя власної ідентичності та світогляду, сформовані правила етичності.

Предмет дає можливість збагнути дітям, що світогляд у їхній країні важливий і унікальний не більше, ніж для жителів інших країн їхній світогляд.

Помічник ректора Сіркку Хієтанен також наголошує, що на уроці власне практикувати віру заборонено, хоча ще в її шкільні часи під час уроків релігії молилися та здійснювали інші атрибутивні жести лютеранської віри.

ФОРМУВАННЯ ІДЕНТИЧНОСТІ ПРОГРАМІСТА

До фінської школи прийшло й інше нововведення – програмування. Його відтепер викладатимуть уже з найменших класів.

Фінляндія у цьому випадку не стала першопрохідцем, бо до ініціативи першими долучилися Великобританія та Естонія.

До фінської школи прийшло й інше нововведення – програмування. Фото із сайту MTV.fi

У Великобританії зміни почали впроваджувати у 2011 році. Вони взяли курс на програмування не через бажання стати вузькопрофільними, а через елементарну потребу суспільства. Нині просто необхідно до уваги взяти віртуальність та медійність світу, в якому учневі треба навчитися уміло орієнтуватися.

Естонія ввела програмування в шкільну програму в 2013 році. Вчителів тоді підготували до нововведення протягом 4 тижнів через інтернет.

У Фінляндії дуже не вистачає власних компетентних IT-кадрів, які не завжди можна залучити з-за кордону, бо ж інколи проект вимагає залучити працівника в роботу суцільно, а не лише технічно. Тому тепер ази кодування будуть доступні і фінським діткам. Введення програмування додали в тому числі замість теми ділення стовпчиком.

КУРС НА САМОУПРАВЛІННЯ ЧЕРЕЗ ПІДПРИЄМНИЦТВО

Нестача робочих місць у Фінляндії вирує не на жарт, власні фірми – життєвоважливі для економіки країни та підтримки її добробуту.

Тому не дивно, що тут є рекомендації для шкіл по впровадженню загальнодержавної навчальної програми з підприємницького духу.

У муніципалітеті Етеля-Похянма програму сприйняли буквально і ввели окремим предметом.

Його назва звучить приблизно наступним чином: “Підприємницький підхід до діяльності будь-якого характеру”. Такий предмет викладатимуть дітям з 8-го класу, але й молодші діти будуть максимально оповиті підприємницькою позитивною одержимістю через усілякі інші новинки програми.

“Підприємницький підхід до діяльності будь-якого характеру” – такий предмет викладатимуть фінським дітям з 8-го класу

Такі уроки не обов’язково проводити в класі. Учнів водитимуть, наприклад, на підприємства, де без знання певного предмета його діяльність була б неможливою. Це може бути якийсь фармацевтичний, харчовий завод, чи ветеринарна лікарня.

Тут стане в пригоді і той багатогалузевий/багатодисциплінний проект, який включає в себе одночасно декілька предметів і завдяки цьому значно розширює підбір подібних місць.

ГРУПА УЧНІВ, А НЕ ОДИН УЧЕНЬ – ПАНІВНА ФОРМА НАВЧАННЯ

Робота в групах, здається, працює вже не як виняток, а як правило. Особливо вдалою, з моїх спостережень у сільській школі, видається робота в групах на уроках музики, релігії та праці.

Родзинка музичного предмету в тому, що майже щоразу вчитель залишає час на формування групи, яка, по можливості, грає на різних музичних інструментах, в тому числі з використанням маракасів, бубнів, барабанів та ксилофонів.

На уроці праці, крім налагодженої і достатньо природної роботи учнів у групах, помітні результати боротьби зі стереотипами за ознаками статі.

До того ж, це закріплено в програмі: не тільки дівчата із задоволенням оперують пилками і шліфують дощечки до майбутніх шафок, але й хлопці, хоч і з набагато меншим ентузіазмом, в’яжуть спицями.

Музичні заняття у школі “Марттіла”. Фото із сайту rakennetaankaupunki.fi

Робота в групах сприяє викоріненню дискримінації, однак не стала унікально зручною для всіх. Подекуди в ЗМІ виринають образливі, спантеличені і схвильовані колонки батьків, діти яких з тих чи інших причин не вписуються у групи.

Сіркку Хієтанен каже, що фінська школа уміє працювати з винятками завдяки індивідуальному підходу, який при потребі застосують і тут.

Однак паралельно з об’єднувальним чинником роботи в групах тут парадоксально співіснує й інший бік: діти поділені на групи також поділені за рівнем знань.

Класи не прив’язані до керівника, а до груп за відповідним до їхніх знань рівнем, тобто за вчителем закріплені здебільшого змішані класи. Такий поділ, окрім основних функцій, також збільшує внутрішню мобільність і зміцнює стосунки між учнями різних класів.

ОФІЦІЙНЕ КУМІВСТВО СЕРЕД ДІТЕЙ

Є у фінській школі і те, що заслуговує прямо таки обожнювання. Мова йде про кумівство, яке у Фінляндії заведене вже з молодших класів, тільки несе воно виключно позитивний характер, на відміну від того кумівства, яке може прийти на думку нам.

За кожним п’ятикласником-кумом закріплений учень першого класу, тоді як другокласники мають товаришувати з шестикласниками.

Кумівство у Фінляндії заведене вже з молодших класів і несе воно виключно позитивний характер. Фото із сайту rakennetaankaupunki.fi

У день кумівства старшачки щиро дбають про молодших товаришів: вчителі придумують якусь цікаву програму, де покумані діти працюють у парі, а на перервах разом гуляють у дворі.

У день кумівства розумієш, що кращого засобу придушити дитячий егоїзм та розкрити ніжність та відповідальність годі й шукати. Ніяких жартів: цілий день ти у підпорядкованості малечі, а він – у твоїй.

РОЛІ ВЧИТЕЛЯ І ПОМІЧНИКА УЧНЯ

Революційні зміни підкралися і до ролі вчителя.

Тут не підтримують ієрархічні традиції, що означає максимальну наближеність учителя до учнів, але усе ж він ні в якому разі не переходить у статус друга чи товариша для школярів.

У фінській школі, наприклад, відкрита вчительська – діти туди заходять без попередження, але не без потреби. Натомість у нас, ще з радянських років, вчительська оповита таємницею, табу для учнів.

Ще одна антиієрархічна ознака полягає в тому, що у їдальні немає окремих місць для вчителів, вони завжди сидять поміж учнями. Якщо вчитель помічає, що хтось сидить сам, то відразу невимушено підсідає до нього. Подібне я спостерігала і в дитячому садочку, де вихователі їли за одним столом з дітьми.

У Фінляндії не підтримують ієрархічні традиції, що означає максимальну наближеність учителя до учнів. Фото із сайту rakennetaankaupunki.fi

В їдальні вчителі крім того прислуховуються до того, про що школярі розмовляють, аби виявити завчасно будь-які прояви поведінки дискримінаційого характеру.

Остання проблема стоїть дуже гостро у Фінляндії, бо тут на власній шкурі відчули, що дискримінація – будь-де: в школі чи поза школою – небезпечна для життя оточуючих.

Фінляндія на кшталт США пережила два випадки масових убивств у навчальних закладах, де вбивцями були студент та учень. Через це тепер будь-які щонайменші підозрілі невдоволення учнів у вигляді погроз, та ще й залишених у соцмережах чи на інших публічних ресурсах, на розмову відразу викликають поліціянта.

У навчальному процесі вчитель має усунутися від одноосібного володарювання у класі та перейняти функції керівника групи чи керівника проекту, дати простір для активності учнів. Діти мають самостійно збирати матеріали, критикувати їх та аналізувати.

Це збільшує виклики для учителів. Індивідуальні підходи й без того ускладнювали їхнє життя, адже навіть батьки не завжди впевнені в безсумнівній правильності такого гіперіндивідуального підходу до дітей.

Наприклад, дітям часто приписують тут синдром порушення активності та уваги, в існуванні якого низка дотичних до педагогічної та медицинської сфери спеціалістів узагалі сумнівається.

Натомість у Фінляндії – це поширений діагноз, який вимагає цілого комплексу заходів з боку освітнього закладу задля забезпеченням повноцінного навчання для особливих дітей.

Але саме завдяки цьому сумлінному індивідуальному підходу до учнів я опинилася у сільській школі на роботі на посаді помічника учня.

Мені випала можливість ознайомитися з середньою школою Фінляндії тоді, коли до фінської провінції з іншої країни переїхала одна сім’я. Їх доньку потрібно було влаштувати у школу, а для цього школа найняла для неї перекладача.

Я, подолавши легку, невимушену і навіть жартівливу співбесіду з неймовірно позитивною директоркою провінційної фінської школи та класним керівником в подальшому дорученої мені дитини, отримала цю посаду.

Чотири тижні я сиділа за партою поруч і перекладала російською новій прибулій усе, чого її навчали і про що її однокласники розмовляли.

У Фінляндії долю дітей іммігрантів шкільного віку вирішують кількома способами: або їх відправляють у спеціальну школу, де протягом року вони вивчають фінську мову у середовищі таких же іноземців, а потім опановують звичайні шкільні предмети вже в наступному році, або їх нещадно “вербують” до лав фінських школярів, тобто відразу у середовище носіїв мови, щоправда не в наступному класі, а в повторному.

У моєму випадку учень п’ятикласник також вимушений був навчатися у повторному для нього класі, бо його першочерговим завданням було опанувати мову, а засвоєний раніше матеріал на Батьківщині значно полегшував це завдання.

Я, окрім функцій перекладача, мала виконувати також функції наставника і, частково, людини, що морально ніби пом’якшує твердий грунт чужбинного середовища.

Формально я навіть не була перекладачем, бо внесена була у регістр як шкільний помічник – стандартна позиція в школі, що передбачає помічні функції, спрямовані на дітей, які з якихось причин, фізичних, розумових вад чи інколи просто мізерних відхилень, або, як от у нашому випадку, через відсутність спільної мови, не можуть впоратися власними силами.

Такі помічники є усюди, тобто вони не є винятком, що знову ж дещо відрізняє кадрову політику школи від нам звичної.

Марина Бабурець,
http://life.pravda.com.ua/