З кожним днем внутрішній туризм набуває все більшої популярності, з огляду на ті обставини, в яких опинився світ в 2020 році. Пандемія внесла свої корективи в туристичну галузь, і дала можливість суспільству познайомитися ближче з власними історичними та природними надбаннями.
Переваги таких подорожей, що їх порівняно легко організувати, вони короткі в часі, не потребують значних фінансових витрат і найголовніше дають можливість батькам та дітям разом досліджувати світ.
Команда Міні Рівне зібрала 15 архітектурних пам’яток Рівненщини, та замки західної України які будуть цікаві, як дітям так і дорослим. Про те, де вони розташовані, цікаві факти для дитини, їх історичну довідку та контактні дані читайте в нашій статті.
Корецький замок
Розташування: Рівненська область, м. Корець, вул. Князів Корецьких
Архітектурний стиль: бароко
Розпочав будівництво: Федір Острозький
Матеріал: камінь, цегла
Засновник: Острозький Федір Данилович
Будівництво: 1386 р. —
Стан: руїни
У 1386 році князь Федір Острозький розпочав будівництво фортеці та її укріплень над річкою Корчик. З трьох сторін замок був оточений глибоким ровом, який надійно захищав фортецю від нападу. Із заходу вона була надійно прикрита річкою. До замку Острозьких можна було дістатися лише через міст, який з’єднував його з навколишнім світом. А в XVI ст. новим власником замку, князем Богданом (Богушем) Корецьким, до фортеці були добудовані нові укріплення.
Пізніше, протягом XVII—XVIII століть, Корецький замок був перебудований на зразок палацу. Востаннє, 1780 року, його перебудував князь Юзеф Клеменс Чарторийський. 1832 року палац-замок згорів і відтоді в ньому не проводилося жодної суттєвої реконструкції. Щоправда, в 1920-х роках власник руїн Корецької фортеці Бнінський намагався провести ремонт, але через деякий час роботи були припинені.
Цікаво, що на сучасному гербі міста Корець (див. мал. зліва) зображено надбрамну вежу замку Корецьких.
Цікаві факти:
- Юзеф Клеменс Чарторийський створив першу в Україні мануфактуру з виробництва порцеляни. Він проживав у рівненському Корці, де перебудував середньовічний замок та міський центр.
- “На полях Волині та Поділля ви часто милуєтеся мальовничими руїнами давніх масивних замків та палаців, прекрасних колись, як, наприклад, в Острозі або Корці. У Корці навіть церква… сама собою в руїну перетворилася”, — писав Тарас Шевченко, згадуючи мандри Волинню.
- У 1832 році в димоході, який довго не чистили, спалахнув вогонь. Після пожежі, що охопила всю будівлю, залишилися тільки мури, які побачив та описував у спогадах Тарас Шевченко. У 1846 році він, як художник археографічної експедиції, робив замальовки Корця.
Палац Стецьких
Місцезнаходження: Рівненська область, вул. Грушевського 31, Великі Межирічі, Корецький район
Стиль: Бароко
Архітектор: Домінік Мерліні
Час заснування: 1789—1793
Сучасний стан: аварійний
Тел. для довідок: 03651 31299
Маєток Стецьких — історичний комплекс, розташований на берегах р. Стави у с. Великі Мечирічі Корецького району Рівненської області. До його складу входили палац, два флігелі, парк із ботанічним садом і штучним ставом, будинки для челяді, стайня, псарня, фільварки, костел із родовим склепом.
За переказами, садибу Ян Стецький отримав, у 1773 році. Колись на її місці була невелика фортеця. Руїни фортеці розібрали, використавши залишки як будівельний матеріал. У 1789 році Стецький починає будувати свій палац на рештках старого замку. Архітектором найняли поляка італійського походження – Домініка Мерліні. Закінчилося панування Стецького досить сумно – у 1831 році до містечка увійшла російська царська армія та відібрала у власника і поселення, і резиденцію. Після амністії, дарованої імператором Олександром ІІ, маєток повернули Генрикові Стецькому, який подарував його Вітольдові Стецькому. Далі маєток перейшов у власність до Адама Стецького, а потім до Юзефа Стецького, який володів ним до 1939 р.
Після Другої світової війни маєток Стецьких пристосували під інтернат. Зараз приміщення палацу є в аварійному стані, але підпорядковуються спецшколі-інтернату.
Цікаві факти:
- Існують дві точки зору, яким чином Стецький отримав маєток. За першою, він придбав його від Францішека Фердинанда Любомирського, за другою — виграв у карти в пана Яблоновського.
- Доменіко Мерліні побудував у Варшаві палац Лазєнок та реставрував Уяздівський замок. Про нього ходила слава як про найкращого королівського архітектора.
Костел Святого Антонія
Розташування: Рівненська область, Великі Межирічі, Корецький район
Архітектурний стиль: бароковий за характером фронтон
Архітектор: Войцех Ленартович
Матеріал: камінь, цегла
Засновник: Єжи Домінік Любомирський
Будівництво: 1702–1725 рр.
Стан: потребує реставрації
Костел святого Антонія — культова споруда в колишньому містечку Великих Межирічах (нині село в Корецькому районі Рівненської області, Україна). Пам’ятка архітектури України національного значення. Збудований в індивідуальному стилі Войцеха Ленартовича з грою різновеликих об’ємів, кожний з яких має свій, бароковий за характером фронтон.
Побудований упродовж 1702–1725 рр. коштом тодішнього володаря села, краківського старости, князя Єжи Домініка Любомирського. Побудований за проєктом архітектора Войцеха Ленартовича (майстер любомирського цеху каменярів і каменотесів, автор проєктів костелів Внебовзяття Пресвятої Діви Марії (Угнів), святого Марка (Варяж) та Новоукраїнки).
Консекрацію храму 1725 року провів єпископ Стефан Богуслав Рупньовський. У наші дні — покинутий, стоїть пусткою та потребує реставрації, ніяк не використовується.
Побудований за проєктом архітектора Войцеха Ленартовича, в індивідуальному стилі митця, з грою різновеликих об’ємів, кожний з яких має свій, бароковий за характером фронтон. Будівля цегляна, тринавна, чотиристороння, зального типу з хорами. Склепіння хрещаті. Середня нава виділена у просторову структуру інтер’єру; він значно ширше бічних, відрізняється глибинним розкриття внутрішнього простору. Цьому сприяє трьох-пролітна аркада, яка об’єднує з ним середнє членування нартекса і розкритий в інтер’єрі апсідний обсяг. Бічні членування в нартексі з гвинтовими сходами завершуються двоярусними, квадратними в планах вежами-дзвіницями. Ззовні стіни будинку розчленовані пілястрами. Вікна з лучковими перемичками розташовані високо. Спорудження прикрашено трьома фронтонами барочного характеру. Західний фасад у стриманих формах бароко з тонкими пілястрами і двома бічними вежами зі сходинками нагору. Вежі мають ніші для скульптур у 2 яруси.
Інтер’єр вирізнявся багатством пластичного декору. Мав орган. Інтер’єри зруйновані.
Цікаві факти:
- У листопаді 2014 року поблизу храму були перепоховані знайдені всередині на нижньому поверсі людські останки.
- Одночасно за кошти Любомирських спорудили і колегіум. Його будівлі розташовувалися поруч із костелом. Спочатку тут навчалося 18 учнів, однак, вже у 1784 році їх кількість зросла до 250. Ректорами колегіуму були відомі люди. Зокрема один із ректорів цього навчального закладу, Домінік Шибінський видав посібник з каліграфії, в якому упорядкував писемну мову поляків. Інші здійснювали переклади відомих класичних творів.
Губківський замок
Розташування: Рівненська область, вул. Замкова, с. Губків, Березнівський район
Архітектурний стиль: Кам’яна фортеця
Матеріал: Камінь
Перша згадка: 1504 рік
Будівництво: 15 століття —
Стан: руїна з 1708 року
Губківський замок — руїни фортеці поблизу села Губкова у Березнівському районі Рівненської області на правому березі річки Случі.
Замок у Губкові за композицією і пропорціями вважався одним з найбільш досконалих у волинській школі оборонних комплексів. Споруда була подібна до трапеції в плані, мала чотири кутових вежі зі стрільницями, в`їзну браму і підйомний міст. У дворі знаходилися житлові й господарські будівлі. До наших днів збереглися невеликі ділянки стін однієї з веж і колишнього палацу.
Добре видно Замкову гору з лівого берега ріки, переправившись через яку на човні, можна піднятися до руїн по крутому скелястому узгір`ї, по ледь помітних стежечках. І ось вони, уламки древніх мурів і башти з бійницями – з гранітних брил і червонястої цегли, дбайливо укладених у мури десь близько півтисячоліття тому… З-поміж руїн видно внизу звивисту стрічку Случа, мальовничі краєвиди «Надслучанської Швейцарії»… Відносна висота Замкової гори над рівнем ріки, за приблизними підрахунками, понад 32 метри, абсолютна – близько 200 метрів.
Існує безліч легенд Губківського замку:
- Про підземний хід
Збереглася легенда, що підземелля замку було з’єднане підземним ходом з Марининським православним чоловічим монастирем, яким користалися в разі потреби і Семашки, і нові власники Губкова, князі Даниловичі. Починався, кажуть, той хід з глибокої криниці на замковому подвір’ї. Але відносна висота замкової гори над рівнем річки, під якою має проходити хід — понад 32 метри, абсолютна — близько 200 метрів, а до монастиря — понад 10 кілометрів у гранітній породі. - Про урочище Татарський Груд
Легенда про зруйнування міста у 1504 році. За нею розбите татарське військо поверталося в Крим. Один із загонів заблукав серед непрохідних боліт та лісів і не міг вибратися. А поблизу жив мисливець, і в нього була жінка-чарівниця. Вона показала татарам стежку на схід, до містечка. Але зрада не прощається, тому через якийсь час чарівниця пішла збирати ягоди на болото, ступила у безодню і втопилась. Болото відтоді називається Бабине гало, а місце, де заблукані татари стояли табором — Татарським Грудом. Потім час від часу з’являлася чаклунка переляканим селянам з палаючими очима і просила пробачити їй зраду, бо немає їй спокою після смерті. - Про князівську дочку
Князівська красуня-донька полюбила простого парубка, що жив на протилежному березі річки. Князь, зрозуміла річ, заборонив закоханим зустрічатися й посадив доньку у найвищу замкову вежу. Та вночі дівчина і хлопець ставали соколами й літали на побачення. Довідавшись про це, старий князь прокляв молодят — і вони, навіки залишившись птахами, оселилися в горах, які відтоді стали називати Соколиними. - Скарби князів Семашків
Легенда про міфічне золото, заховане у підземеллі замку. За нею Семашко наказав викопати під замком глибокі підземелля і ходи, де зберігав незліченні скарби і катував непокірних, вигадуючи для них пекельні муки. Колись люди, хрестячись, обходили похмурі руїни десятою дорогою, бо вірили, що давній правитель володів магічною силою. Довгі століття ці гіпотетичні скарби князів Семашків не давали спокою місцевим шукачам скарбів, які намагалися віднайти золото. Років сто тому почали люди шукати княже золото, побили стіни кирками і ломами. Знайшли чи ні скарби — невідомо.
- Про булаву Богдана Хмельницького
Є легенда яка розповідає, що десь поблизу Губківського замку і Соколиних гір було заховано булаву гетьмана Богдана Хмельницького. І нібито охороняють ці клейноди душі загиблих козаків, чекаючи на того, хто був би гідний здійняти над Україною символ гетьманської влади. - Про Дзвонецьку гору
На Дзвонецькій горі є давня єврейська могила. Окрасою її є великий кам’яний хрест, який похилився від часу. Розповідають, що коли в сонячну погоду прикласти вухо до землі, то можна почути відголос дзвонів. Тому і назвали її Дзвонецькою. За іншою легендою, вона отримала таку назву через те, що коли татари у 1504 році вирізали усіх місцевих мешканців, не змогли здобути монастиря: усі полягли на Дзвонецькій горі. І тому, у сонячну погоду, якщо прикласти вухо до землі, можна почути брязкіт мечів і стогін полеглих воїнів, так як на цій горі татари поховали безліч своїх загиблих, закопавши живцем і поранених. - Про квіти
1795 року відомий пейзажист, ірландець Діонізій МакКлер (Dionisius McClair), який багато років працював на Поліссі, першим знайшов тут квітку Азалію понтійську. Невідомо, як ця рідкісна рослина там опинилася, так як найближче місце, де вона росте є Кавказькі гори. Ще більше вражає те, що в лісах поблизу Губківського замку і Соколиних гір цвіте 10 видів орхідей, які ростуть переважно тільки в тропіках. Тому з’явилася легенда про те, що квіти було занесено на Полісся на кінських копитах монголо-татарського війська. А за іншими переказами, це ханська дочка, аби вгамувати тугу за степами, посіяла улюблені квіти по луках і лісах. Крім того, складали легенди і про ефірну олію з азалії, приписуючи їй чудотворну силу. Навіть французька фірма «Коті» у XIX столітті заготовляла на Поліссі екстракт з квітів азалії, який називався «Абсолю», для виробництва парфумів найвищої якості. Ці парфуми здобули популярність серед найвишуканіших модниць Європи.
Замок у с.Тайкури
Розташування: Рівненська область, с. Тайкури
Архітектурний стиль: Кам’яна фортеця
Матеріал: камінь
Засновник: Юрій Вишневецький
Будівництво: в кінці ХVІ – на початку ХVІІ ст
Стан: руїни
Руїни замку — пам’ятка архітектури 1517 р. з., розташований на землях історико-культурного призначення.Стан: зруйнований Площа: 61,2 тис. м². Вперше про Тайкури згадується в акті 1570 року. На той час це була маленька оселя, що належала Кірдею Тайкурському. До 1583 року Тайкури належали І. Чапличу-Шпановському. Після одруження Теодори Шпанівської з Юрієм Вишневецьким стали власністю цього впливового роду.
В кінці ХVІ – на початку ХVІІ ст. на кошти князя Юрія Вишнивецького в Тайкурах будується кам’яний замок, який став основною оборонною спорудою місцевості того часу. Замок був захищений глибоким ровом, через який протікала річка Сорока, та високим муром з чотирма сторожовими вежами, брама одночасно слугувала мостом. При появі ворогів міст піднімався, люди ховалися в замок. З іншої сторони замок був захищений кручею висотою близько 15 метрів. Заселеним замок простояв до 1825 року. Після великої пожежі він стояв пусткою, а в 1876 році новий його власник Олександр Іллінський продав його місцевим євреям на розборку. Після цього замок занепав. Остаточно він був зруйнований в період Першої світової війни. До сьогоднішніх днів місце, де знаходився замок, називається Горою або Замком.
Цікаві факти:
- Південна вежа, яка найкраще збереглася до наших днів, була заввишки 30 метрів та виконувала роль дозорної.
- Побутує думка, що з замку вів підземний хід до костелу Святого Лаврентія. На початку ХVІІІ ст. Тайкури переходять до Пепловського. За його володарювання у 1710 році тут був побудований костел св. Лаврентія в готичному стилі. Крім костелу на кошти поміщика Яна Павла Пепловського у 1731 році тут була побудована Церква Пресвятої Богородиці (Покрови).
- Крім церкви та костелу на території села було збудовано чотири кам’яні «фігури», які стояли у формі хреста та повинні були захищати жителів від пошесті. До нашого часу вони не збереглися.
Палац Ходкевичів
Розташування: Рівненська область, вул. Івана Франка 1Б, Млинів
Стиль: класицизм
Спорудження: кінець XVIII століття
Сучасний стан: зруйнований
Графік роботи: Пн – вихідний, Вт – Пт: 09:00 – 18:00
Тел. для довідок: 03659 65967
На живописних берегах спокійної Ікви володарі Млинова в 1780 році побудували великий палацовий ансамбль. Для розробки проекту був ангажований архітектор короля Польщі Станіслава-Августа Є. Шрегер – представник школи модного тоді класицизму.
Двоповерхова будівля палацу з величним шестиколонним портиком відображалась в водах Ікви. Житлові флігелі палацу чітко акцентовані: з півдня – виступаючим по периметру ризолітом, з півночі – чотириколонним портиком іонічного ордеру. Західні та східні флігелі в композиції мали густо розмішені по фасаду пілястри того ж іонічного ордеру. На фронтоні ризоліту увагу притягує геральдична ліпнина родового гербу. В середині збереглася тонка декоративна ліпнина. Зберігся регулярний парк – пам`ятник палацово-паркового мистецтва початку ХІХ ст.
У флігелі палацу родини Ходкевичів, що є пам’яткою архітектури національного значення кінця XVIII ст., нині розміщений Млинівський краєзнавчий музей, який по праву вважається візитною карткою селища. Відвідавши музей ви дізнаєтесь багато цікавого про історію, природу, етнографію та визначних особистостей нашого краю.
Складові частини садиби:
- великий палац (архітектор П. Л. Шлегель, 1785 р.)
- малий палац («Офіцина»)
- пейзажний парк зі скульптурами
- павільйон «Філософський будиночок»
- ротонда «Templum» (музичний павільйон)
- павільйон «Літня їдальня» з кухнею
- стайня
- возовня з каретами
- костел
- тунелі під палацом
Цікаві факти:
- У повоєнні роки Великий палац розібрали і на його місці зведено будівлю зооветеринарного технікуму.
- Павільйон «Філософський будиночок» напівзруйнований, ніяк не використовується, стоїть пусткою.
- З 1977 р. в приміщенні збереженої Офіцини засновано Млинівський краєзнавчий музей.
- Костел, побудований фундацією Ходкевичів, розібрано на будматеріали у 1960-ті рр. під час другої хвилі руйнації церковних споруд.
- Пам`ятка архітектури державного значення XVIII ст. (1780 рік).
- Цікавим для відвідувачів є підвальне приміщення музею, з яким пов’язано чимало історій з життя графської родини. Якщо ви бажаєте поринути у минуле, зустрітися з привидами палацу, вам неодмінно потрібно завітати на нічну екскурсію до Млинівського краєзнавчого музею.
Архаїчний вітряний млин
Розташування: Рівненська область, с. Красносілля, Гощанський район
Матеріал: дерево
Побудований: 1895
У селі Красносілля Гощанського району зберігся побудований ще в 1895 році старовинний вітряк — архаїчний, суворої архітектури, один з найстаріших на Україні. Такі млини не мали різьблених прикрас чи ганків. Майстер, який збудував вітряк — чех Іван Клічнік. Млин належить до стовпових млинів. Стіни вертикальні, каркасної будови, обшиті дошками до самого низу. З чотирьох кутів вітряк спирається на колодки.
Увесь корпус вітряка разом з механізмом для розмелювання, крилами та валом обертається залежно від вітру. У центрі нерухомої хрестовини закріплений стовп, так званий штибер. Це кістяк вітряка. Довкола нього і обертається вся система.
Цікаві факти:
- У цьому селі регулярно проводиться фестиваль «Красносільські вітряки» — свято народної творчості, історії та побуту, яке відвідують туристи Рівненської та інших областей. Фестиваль проводиться щорічно у вересні з метою відродження та популяризації народних традицій, свят та обрядів, залучення дітей та молоді до народного мистецтва.
- Можна придбати Event-марку «Архаїчний вітряний млин».
Палац Валевських
Розташування: Рівненська область, вулиця Садова, Гоща
Стиль: модерн, шале
Спорудження: 1840-ві роки
Сучасний стан: потребує реставрації
Втіленням модерністичної естетики у волинське садово-паркове будівництво стала композиція садиби гафів Валевських у Гощі.
З 1840-х років на її території починаються будівельно-реконструкційні роботи, які пов’язувались з «окультурненням» флори парку (немає ніяких відомостей про дендро-видовий склад насаджень раннього парку, але, очевидно, він був змінений практично повністю). Основу ансамблю складає рекреація, серед зелені якої розташовується палац, зведений в кінці ХІХ ст. За типологічною належністю це вже не палац, а котедж, особняк із характерною для свого типу багатооб’ємністю форм і лаконізмом деталей. Корпус не розкритий на простір за межами садиби, ніяк не пов’язаний із зовнішніми об’єктами, а навпаки, відгороджений, локалізований від них парковою зеленню. Простори у садибі — камерні і поєднуються між собою вузькими алеями. Унікальним для Волині було і розташування парку — на плоскій ділянці (не виникало необхідності підкреслення домінуючого значення архітектури). Таким чином парк було перетворено на унікальну живу колекцію екзотичних порід, збережених до наших днів: гінкго, ялина європейська, сосна чорна та Веймутова, дуб звичайний пірамідальний, липа широколиста (розсіченолиста форма), ясен звичайний (форма плакуча), в’яз гірський, береза жовта та інші.
Палац поміщиків Валевских, яким в 1840-х роках належав маєток в Гощі — унікальний для України. Він витриманий в стилі шале — альпійського будиночка з фахверковим фасадом і мансардним поверхом.
Шале оточене найбільшим в області периферійним парком площею близько 7 га, що починається безпосередньо біля ґанку садибного будинку. Парк заріс і здичавів, але не втратив своєї привабливості, а старі ясени і каштани (всього близько 30 видів дерев і чагарників), що обступили застаріле шале, лише підкреслюють своєрідну красу і неповторність минулої епохи. В радянський час його південний фасад (і, частково, північний) обклали звичайною облицювальною плиткою, що перетворило маєток на ординарний будиночок соціалістичної епохи.
Цікаві факти:
- Довгий час у приміщенні садиби працювали райвиконком, відділ соціального забезпечення, ЗАГС, художня майстерня, контора адвокатів, міськторг. Із 1978 року розміщувалась центральна районна бібліотека.
- Станом на 2018 рік будівля пустує. Є певні ознаки реставрації.
Тараканівський форт
Розташування: Рівненська область, вул. Львівська, Тараканів, Дубенський район
Тип будівлі: форт
Матеріал: камінь, цегла, бетон
Будівництво: 1873 — 1890 р.р.
Стан: руїни
Ду́бенський форт, Тараканівський форт, Нова Дубенська фортеця (інші назви форту) — архітерктурна пам`ятка 19 століття, розташувалися неподалік від села Тараканів Дубенського району Рівненської області, в мальовничій місцевості над рікою Іквою. Недалеко проходить автомобільна траса Львів-Київ.
Після чергового третього поділу Польщі наприкінці 18 століття століття по лінії Збараж-Броди-Берестечко-Сокаль пройшов кордон між Російською та Австрійською імперіями. Для оборони своїх західних рубежів царський уряд приймає рішення про будівництво системи оборонних укріплень. Під містечком Дубно для захисту залізничної лінії Львів-Київ будується й Дубенський форт, що став більш відомий в наш час під назвою Тараканівський форт.
Роботи з нарощування пагорба для Нової Дубенської фортеці почалися ще в 60—х роках ХІХ століття. Головним ідеологом будівництва низки укріплених районів став герой оборони Севастополя, військовий інженер-фортифікатор генерал-ад`ютант Едуард Тотлебен. У 70—80-х роках XIX століття форт досить інтенсивно будували. Зрештою, у 1890 році форт оглянули члени царської сім`ї, що свідчило про готовність об`єкта.
Перші випробування для форту припадають на роки Першої світової війни. На початку війни у 1915 році частини південно-західного російського фронту відійшли з форту без бою. Руйнування об`єктів укріплення розпочалося влітку 1916 року, коли під час Брусиловського прориву російські частини вибили з цих укріплень частини 4-ої австрійської армії. В цих боях загинуло 200 австрійських солдатів, які поховані біля форту.
1920 року війська Будьонного не змогли сходу вибити поляків з форту. Під час Другої світової війни бої за форт не велися.
1965 року Міністерство торгівлі УРСР зробило спробу обладнати на базі форту склад консервованої продукції. Були проведені роботи з розчистки казематів, виготовлені стелажі, двері, проведено освітлення, але надмірна вологість і випаровування не дали можливості зберігати продукти. Штаб Прикарпатського військового округу також зробив спробу обладнати склад автотракторних запчастин. Були проведені трудомісткі підготовчі роботи, але від ідеї відмовилися з тієї ж причини.
Форт має форму ромба зі сторонами до 240 метрів. Ззовні він оточений глибоким ровом із земляними валами, укріпленими потужними стінами. В центральній частині форту зведена двоповерхова казарма, до якої ведуть чотири підземні ходи, прокладені під другим земляним валом. Там розташовувались житлові, складські та господарські приміщення для артилерійської роти та штаб коменданта форту. Периметр форту складений зі 105 так званих безпечних казематів і, щоб до них потрапити, треба було подолати подвійну лінію оборонних рубежів.
Цікаві факти:
- Окрім каменю та цегли, використовували у будівництві новітній на той час матеріал — бетон.
- Форт мав численний гарнізон (у казематах форту могло розміщатися 800 осіб) та був добре озброєний (оснащений далекобійними гарматами великого калібру).
- В 1912 році в складі військово-інженерної інспекції військ південно-західного військового округу форт відвідав військовий інженер Д. М. Карбишев.
- Розгалужена мережа підземних ходів форту, облаштованих бійницями, прихована від сторонніх очей. Підземні коридори проходили і під земляним валом.
- 16 вересня 2010 р. українці й поляки спільно встановили на братській могилі польських стрільців, що обороняли форт від Червоної армії у 1920 р., пам’ятного хреста. Необхідні пошукові та відновлювальні роботи здійснили українські козаки з Рівного.
Луцька брама
Розташування: Рівненська область, вул. Д. Галицького, 32, Дубно
Тип будівлі: барбакан
Автор проєкту: Якуб Мадлайн
Засновник: кн. Олександр Заславський
Будівництво: 1623 — 1623
Стан: добрий
24 квітня 1623 року князь Олександр Заславський уклав контракт з архітектором Якубом Мадлайном на будівництво Луцької брами. Зведено її ймовірно за один будівельний сезон, принаймні станом на жовтень брама ще не була добудована. За договором князь зобов’язувався надати потрібну кількість цегли, каменю, вапна і «татар до роботи». Постала брама є подібною до інших відомих споруд архітектора — Луцької і Татарської брам в Острозі. Була включена до оборонної системи Дубна від заходу. Поєднувалася з земляним валом. Комунікаційний шлях пролягав підйомним мостом, перекинутим над ровом з водою, через арочний проїзд влаштований на першому поверсі брами. Мала двоярусні пивниці, з яких підземний хід вів до замку.
В 1785 році браму перебудовано. Можливо розібраний аттик, надбудований третій поверх, замість бійниць пробито віконні прорізи. Здійснено перепланування інтер’єру. Аналіз архітектурних елементів, що з’явилися після перебудови (рустування, обеліск), дає підстави вважати за автора змін архітектора Домініка Мерліні, який під ту пору був заанґажований до перебудови Дубенського замку.
Наприкінці 18 століття у брамі збиралася масонська ложа «Досконала таємниця» (від 1784 Велика ложа волинської провінції) під керівництвом Великого майстра Михайла Любомирського. Від брами походить назва колишнього дубенського передмістя — Забрама.
Цікаві факти:
- Рідкісний зразок оборонної споруди — барбакана, що ніде в Україні, крім Волині, не зустрічається.
- У центральній частині міста розташована Велика синагога, яка була побудована в 1794р. (на місці старої дерев’яної від XVI ст.) в самому центрі єврейського кварталу і вважається найбільшою на території західної України.
Дубенський замок
Розташування: Рівненська область, вул. Замкова, 7, Дубно
Тип будівлі: замок
Архітектурний стиль: пізній ренесанс
Засновник: кн. Костянтин Іванович Острозький
Будівництво: 1492 —
Стан: музей
Тел. для довідок: (03656) 43568
Замок виник як фортеця волинян у Х ст. Протягом Х—ХІІІ ст. існував як дитинець літописного Дубна. Зруйнований монголами в 1240–1241 рр. Приблизно в кінці XIV — початку XV ст. князь Федір Острозький спорудив дерев’яно-земляне укріплення, яке, звичайно, мало дещо інший вигляд, аніж тепер. Ця споруда була оточена земляними валами, огороджена дерев’яним частоколом по периметру і тісно забудована всередині житловими та господарськими приміщеннями.
1492 рік офіційно вважається датою спорудження Дубенського замку.
На початку XVII ст. каштелян краківський князь Януш Острозький реставрував замок у стилі пізнього ренесансу. Тоді ж було добудовано два бастіони зі сторожовими вежами. Між старим городищем і новим замком пролягав глибокий рів, який при потребі легко заповнювався водами Ікви. Другий, ширший і важливіший для оборони, рів був виритий з протилежного боку замку.
Під замком були прокладені широкі кам’яні підземні ходи-тайники, куди під час ворожих нападів ховалися місцеві жителі зі своїм майном. Тут зберігалися запаси провізії для оборонців під час облоги. Вірогідно, що на території замку деякий час існувала своя замкова церква.
У XVI ст. замок мав на озброєнні 73 гармати. Арсенал постійно поповнювався за рахунок власної ливарної майстерні.
Замок, як родовий маєток князів Острозьких, переходив через шлюби від однієї князівської династії до іншої, а загалом він був приватною власністю князів Острозьких, Заславських, Сангушків, Любомирських. І лише наприкінці XIX ст. замок був проданий військовому відомству, і відтоді тут почергово розташовувалися армійські частини: російського царя Миколи II, австрійського цісаря, армії УНР, поляків, червоноармійців, гітлерівців, радянських військ.
На території замку розташовані два палаци: з південного боку — палац князів Острозьких, а навпроти нього, з північного боку — палац князів Любомирських. Ім’я архітектора палацу князів Острозьких невідоме. Праворуч від входу в палац, над першим поверхом, зберігся невеличкий фрагмент середньовічного орнаменту, на основі якого, по периметру, співробітники Дубенського заповідника відтворили те, що сотні років прикрашало цю пам’ятку історії, культури, архітектури. У палаці свого часу зберігалися цінні архіви князів Острозьких, Заславських, Любомирських, Сангушків й навіть Конєцпольських. Деякий період тодішні володарі замку зберігали тут золото, діаманти, зброю, харчі, посуд, обладунки.
Цікаві факти:
- За всю історію свого існування замок наче був свідком розвитку вогнепальні зброї: від мушкетів, кремінних рушниць, фальконетів, гаківниць, стародавніх гармат аж до сучасних гвинтівок, автоматів, кулеметів, пістолетів тощо.
- Археологічне вивчення території Дубенського замку було розпочате у 1995 році під керівництвом доктора історичних наук І. К. Свєшнікова. Розкопки засвідчили, що на замковому узвишші княжий Дубен існував вже з кінця X — початку XI століть.
- Нині більша частина замку перебуває у доброму стані, продовжується його реставрація. Територія замку чиста і доглянута. У замку діє музей, організовуються різноманітні виставки. Одна з екскурсій присвячена реальним подіям, що були згодом описані у повісті М.В. Гоголя «Тарас Бульба». Згідно історичним джерелам, саме під стінами Дубенського замку Тарас втратив своїх синів.
Клеванський замок
Розташування: Рівненська область, вул. Замкова, Клевань, Рівненський район
Тип будівлі: замок
Засновник: Михайло Васильович Чорторийський
Будівництво: XV століття — XVII століття
Стан: руїни
Відомості про первісну фортецю датовані 1475 роком. Саме село в письмових джерелах вперше згадано під 1458 роком як власність князя Михайла Чорторийського. Фортецю розташували на узвишші біля річки Стубли. У 1495 році його син князь Федір Чорторийський, луцький староста, добудував замок, оточив його міцними кам’яними стінами і глибоким ровом, який заповнювався водою Стубли. Тоді ж по кутам було зведено дві муровані вежі «пунтоне» — п’ятикутні в плані. Одна вежа захищала в’їзну браму, а інша — контролювала підступи до замку з боку річки. Обидві вежі відносно непогано збереглися, особливо східна. Товщина їх цегляних стін в деяких місцях досягала 3,8 м. Третя башта, що не збереглася до наших днів, була дерев’яною. Закінчилася побудова замку в 1561 році.
Збережено опис замку за 1605 рік. Головну захисну роль відігравала західна вежа, зміцнена кам’яним бастіоном. Східна вежа слугувала цейхгаузом (арсеналом). Замок швидко втрачав оборонну функцію і в 1632 р. споруду віддали єзуїтам, які влаштували тут свій колегіум. Ймовірно, вони й були господарями замку до кінця 18 ст. Отже, замок не був магнатською резиденцією з палацом, як Корецький замок.
Після першого поділу Речі Посполитої землі відійшли до Габсбурзької монархії (з 1804 року Австрійської імперії). За наказом імператора Йозефа ІІ у 1773 р. майно єзуїтів конфіскували. Після наступних поділів Речі Посполитої територія відійшла до Росії. На зламі 18—19 століть замок стояв пусткою.
У 1817 р. східний мур замку розібрали. Будівельні матеріали використали для побудови двох флігелів, призначених для польської гімназії.
У період 1817—1831 рр. використовувався як польська гімназія, яку царат ліквідував після польського національно-визвольного повстання. Повільне руйнування замкових споруд продовжилося під час трагічних подій 20 століття.
У 1860р. Чарторийські продали свої тутешні маєтки російському царю Олександру ІІ. У палаці магнатів розташувався волинський уряд. У 1915р. під час воєнних дій палац було зруйновано, не вцілів ані дах, ані вікна.
Цікаві факти:
- Клеванський замок — залишки оборонної споруди зі збереженими віадуком, двома кам’яними вежами «Пунтоне» та корпусами колишнього духовного училища.
- Віаду́к, віадукт, віядук (від лат. via — шлях та лат. duco — веду) — транспортна споруда мостового типу на високих опорах, споруджена з каменю, залізобетону або металу через глибокий яр або ущелину.
Татарська вежа
Розташування: Рівненська область, вул. Татарська, 73, Острог
Тип будівлі: барбакан
Автор проєкту: Якуб Мадлайн
Будівництво: друга половина XV – початок XVI століть —
Стан: реконструйовано
Татарська брама — пам’ятка оборонної архітектури в місті Острог на вулиці Татарській. Зведена поблизу Татарського передмістя, відігравала роль центральної ланки в оборонній системі міста.
Рідкісний зразок оборонної споруди — барбакана. Вважається однією з найвизначніших оборонних споруд України. За автора проекту прийнято вважати архітектора Якуба Мадлайна.
Брама складається з двох рівновисоких об’ємів. Об’єм основної, овальної у проекції частини, винесений за межі оборонного муру міста, поєднується із яким прямокутним в проекції перешийком. По периметру споруди розміщені стрільниці. Наприкінці XVI – на початку XVII століть над двоярусною спорудою добудований аттик з ключоподібними стрільницями. Нині значна частина овального об’єму брами і аттика втрачені.
Вимурувана з пісковика на вапняному розчині, кладка армована дерев’яними зв’язками. В першому ярусі знаходився наскрізний арочний проїзд. Мала обхідні дерев’яні галереї.
В 2018 р., завдяки перемозі в проєкті «Малі міста — великі враження», ініційованому Міністерством культури України, було проведено роботи щодо відновлення вигляду вежі. Зруйновану частину було реконструйовано за допомогою каркасу з сітки. Нова локація отримала назву «Культурний Барбакан».
Цікаві факти:
- За переказами, назва брами пов’язана з розташованим поблизу Татарським передмістям. На якому князь Костянтин Острозький вдавнину осадив полонених татар.
- Колоритні руїни сьогодні набули нового вигляду, втрачені фрагменти вежі відновлено за допомогою сучасних технологій. Тут створений арт-простір «Культурний Барбакан», який функціонує як майданчик для мистецьких подій в місті Острог.
Острозький замок
Розташування: Рівненська область, вул. Академічна, 5, м. Острог
Будівництво: 1241 р.
Власник: Острозькі, Заславські, Вишневецькі і Сангушки
Тип: замок
Стан: Замок-музей
Графік роботи: Пн – вихідний, Вт – Чт: 09:45–17:00, Пт: 9:30–16:00, Сб–Нд: 9:30–17:15
Тел. для довідок: 03654 22593
Острозький замок — розташовано на вершині 20-метрового пагорба над долиною річки Вілії, у районному центрі Острог, Рівненської області. Замок було побудовано на місці дерев’яного укріплення зруйнованого монголо-татарами 1241 року. Спочатку це була башта-донжон, яка тепер носить назву «Вежа Мурована». Замок був резиденцією князів Острозьких. Зараз на території Острозького замку розташовано Острозький краєзнавчий музей.
Замок протягом XIV-XVI століть був родовим гніздом князів Острозьких — найбагатших магнатів Речі Посполитої тих часів, і найбільшого свого розквіту досяг за Костянтина Івановича Острозького. Протягом століть замок неодноразово перебудовувався і осучаснювався. Станом на 2014 рік, ансамбль замку становлять Вежа Мурована (XIV століття) Кругла башта (XVI століття), Богоявленський собор (XV-XVI століття), надбрамна дзвіниця (1905) та фрагменти стін. Вежа Мурована знаходиться у південно-східній частині замку. По завершенню будівництва, у другій половині XIV століття являла собою донжон, у подальшому декілька разів перебудовувалася і остаточного вигляду набула наприкінці XIX століття. Зараз башта являє собою триярусну споруду з пісковику та цегли, у плані наближується до прямокутника. З півдня, заходу та сходу укріплена контрфорсами, що з’явилися у XV—XVII століттях. З 24 серпня 1916 року всередині вежі діє краєзнавчий музей.
З напільного боку, терен замку було обведено захисним муром, а з боку міста стояла дерев’яна оборонна стіна з дерев’яною вежею. Згідно люстрації 1654 року, замок не мав надбрамної оборонної вежі, а браму було облаштовано в оборонному мурі. Біля неї знаходилась звідна частина мосту, що вів до замку.
На території міста Острог, крім замку збереглися кілька об’єктів міських укріплень. До них належать Луцька надбрамна вежа і Татарська надбрамна вежа.
Обидві башти було побудовано у другій половині XV — початку XVI століть із пісковику. Це триярусні споруди, у плані являють собою з’єднання овалу з прямокутником. Усередині Луцької башти з 1985 року розташовано музей книги. Татарська башта збереглася гірше, втрачено значну частку еліптичної частини будівлі.
Цікаві факти:
Заповідник створено у 1981 році. До складу входить 12 об’єктів — пам’яток архітектури національного та місцевого значень та пам’ятки історії місцевого значення.
Перелік об’єктів:
1. Вежа мурована (Сторожева башта), ХІV ст. – вул. Академічна, 5.
2. Башта Нова (Кругла), ХVІ ст. – вул. Академічна, 5
3. Церква Богоявлення Господнього, 1521 р.- вул. Академічна, 5.
4. Луцька вежа, ХVІ ст. – вул. Папаніна, 3.
5. Житловий будинок (Будинок Шейнерберга), ХІХ-ХХ ст. – проспект Незалежності, 45.
6. Башта надбрамна Татарська, ХVІ ст. – вул. Татарська 73.
7. Костел Успіння Діви Марії, ХV-ХІХ ст. – вул. Князів Острозьких.
8. Садиба князів Яблоновських, ХVІІІ ст. – вул. Академічна, 3.
9. Монастир-фортеця св. Трійці, ХV- ХVІІ ст. – с. Межиріч, Острозький район.
10. Брама міська (Заславська брама) із земляними укріпленнями,ХVІІ ст. – с. Межиріч, Острозький район.
11. Піч, ХVІІ ст. – с. Межиріч, Острозький район.
12. Будинок, в якому проживав М.А. Островський, 1904-1913 рр. – с. Вілія, Острозький район.
Новомалинський замок
Розташування: Новомалин, Рівненська обл., Острозький р-н
Стан: руїни
Побудований XIV ст. на пагорбі, над р. Свитеньки. Був обведений ровом з водою. У плані був регулярним, мав п’ять наріжних п’ятигранних башт, які були з’єднані мурами, в’їзну браму і міст через рів. Замок багато разів перебудовувався: XV, XVII, XVIII ст. В XVII ст. Малинські доповнили замок палацом. На початку XIX ст. власники Сосновські провели велику реконструкцію палацу.
Палац розташований уздовж південно-східного боку замку. Його зовнішня стіна була оборонною та з’єднувалася з стінами замку. Прямокутний в плані, двоповерховий. Перекриття зруйновані й лише в трьох приміщеннях першого поверху збереглися хрестові зводи. Товсті стіни палацу прорізані прямокутними вікнами. Споруда має склепінчасті підвали в декількох рівнях. Поруч була кухня, декорована неоготичному аркадою.
Каплиця побудована в неоготичному стилі, її цокольна частина — залишки оборонної вежі. У плані квадратна, внутрішній об’єм круглий. Виходить обсягом за лінію оборонних стін. Кожен з чотирьох фасадів прорізаний одним вузьким стрілчастим вікном, а поставлені на зовнішніх кутах високі круглі башточки, розкреслені лінійним рустом, нагадують готичні пінаклі. Інтер’єр каплиці був прикрашений різьбленням по мармуру, виконаної скульптором О. Сосновським (початок XIX ст.).
Замковий комплекс зазнав руйнувань під час Другої світової війни. Зараз залишились руїни замку.
Цікаві факти:
- Автором оригінальної перестройки, можливо, був сам власник маєтку — скульптор Томаш-Оскар Сосновський (1810-1888). Його скульптурні роботи прикрасили інтер’єр каплиці. Одна з них «Мадонна з немовлям» — представлена сьогодні в експозиції Острозького державного історико-культурного заповідника.
