Сайт «Міні Рівне» зібрав для вас чуттєві та мудрі вірші про батьків – найдорожчих людей для дитини: тата і маму! На вас очікує поезія, що викликає вир емоцій, не залишить байдужими ні дітей, ні дорослих.
Читайте також: Вірші про маму для дітей
Читайте також: Вірші про синочка
Матуся й тато
Матуся й тато — два крила дитини,
Які допомагають в світ злетіти.
Це світлий вогник і тепло родини,
Що не дають людині збайдужіти.
Матуся й тато — сонечко крилате,
Яке дає і силу, і наснагу.
Від них обох залежить так багато,
Щоб дітям вирости й отримати відвагу,
Щоб доля діток зіркою світила,
Батькам щодня належить працювати.
Бо щоб дітей поставити на крила,
Потрібно сили і снаги багато.
Надія Красоткіна
Вірш про маму і тата
Коли встану я раненько,
Привітаю чемно неньку,
Міцно-міцно обніму
І до серця пригорну.
„Дякую!”- за все скажу
Та й у справах вже біжу.
Мама всіх благословить
Й на роботу теж спішить.
Вчить матуся в мирі жити,
З усіма людьми дружити.
Сльози витира буває
Та не сварить, та не лає.
Слово Боже ми читаєм
І псалми разом співаєм,
На молитву теж стаємо,
Богу шану віддаємо.
Тато і мама
Два слова чарі́вних — лиш мама і тато,
А скільки любові у них і тепла!
Вони для дітей означають багато,
Щоб щастя іскрилось і радість цвіла.
Бо тато і мама — це рідні нам люди,
Рідніших у цілому світі нема.
З батьками дитина захищена буде,
І душу дітей не остудить зима.
Два слова крилатих — і серце радіє!
Й летить наче пташка в ясне майбуття.
Вони нам дали і натхнення, й надію,
Й найбільше у світі — це наше життя!
Надія Красоткіна
***
Пошану батькам я складаю
І пісню Любові співаю.
У серці лиш пам’ять про них –
Звичайних, простих, дорогих.
Я дякую Богу за маму,
Що стільки ночей не доспала;
За доброго, вірного тата,
Що вмів людям поміч надавати.
Як швидко земний час спливає…
І згадую часто, буває,
Домівку свою, де зростала,
Стежки, по яких я стрибала.
В спокуті стаю перед Богом
За пройдений шлях, всі дороги.
За сльози батьків, їх страждання,
Хвороби, і сум, і прощання…
До рідної хати дорога далека…
До рідної хати дорога далека,
Та часто так сниться знайомий поріг,
До тата, до мами лечу, мов лелека,
При зустрічі, миттю, впаду їм до ніг.
Спасибі вам, милі, що честь не згубили
І нас заставляли її берегти,
Щоб завжди і всюди сердечно любили
Знайомі і рідні жили, як брати.
Спасибі, хороші, що віру й духовність
Крізь роки жорстокі в собі пронесли.
Що щира повага, людяність і совість
Завжди невід’ємно із вами жили.
Спасибі вам, любі, що ви нас навчили
Повік пам’ятати подвір’я своє,
Щоб землю, де виріс, любити уміли,
Тож дякуєм Богу, що ви у нас є.
До рідної хати дорога далека,
Та часто так сниться знайомий поріг,
До тата, до мами лечу, мов лелека,
При зустрічі, миттю, впаду їм до ніг.
Віктор Геращенко
Батьки і діти
Батьки і діти — це любов і сльози,
Це вічне щастя і одвічний біль.
Це сонце і тепло, сніги й морози,
Мед на вуста й на вічні рани сіль.
Як на троянді — колючки і квіти,
Так і в житті є радість і печаль.
Високі мрії й дуже різні діти…
Чомусь таке трапляється, на жаль.
Всім хочеться все мати в ідеалі,
Причому водночас і без зусиль.
Щоб щастя без труда та без печалі
Пливло саме у руки звідусіль.
Та у житті такого не буває.
Запам’ятати треба в чому річ:
Зоря щаслива лиш тоді засяє,
Якщо трудитись будеш день і ніч.
А діти — це і щастя, і турбота,
Відповідальність і тривога теж.
Без відпочинку й вихідних робота,
Любов така, яка немає меж.
Надія Красоткіна
А батьківська хата на любов багата
А батьківська хата на любов багата
І було в ній стільки щастя і тепла,
В ній звучала пісня радісна й крилата,
І жила там казка, ласка там була…
Мудрий усміх тата, світла пісня мами,
І гостинність щира, ніжність, доброта.
А на свято пахло в хаті пирогами,
І жила там завжди істина проста.
Розлетілись діти, спорожніла хата,
Та лишилась в серці та любов свята,
На яку хатина в нас була багата,
На добро і щирість в будні і в свята.
Хоч нема вже мами, і немає тата,
Залишились в серці їх прості слова,
Те гніздечко рідне, пісня їх крилата
І любов безмежна в серденьку жива.
Надія Красоткіна
Дітям треба
Дітям треба тепло і сонце,
Щастя, радість, любов без меж!
І гаряче відкрите серце,
І травичка зелена — теж!
І на росянім лузі квіти —
Вся земля у красі п’янкій!
Щоб сміятися, щоб радіти
Наші діти могли на ній!
Дітям треба всього багато:
Небо, зорі і щирість слів.
А найбільше — це мама й тато.
Кожен з них, щоб дітей любив.
Надія Красоткіна
Найбільш дитині треба мама й тато
Найбільш дитині треба мама й тато,
Обійми, поцілунки, їх тепло…
Щоб їх любов несла у світ крилато
І вдосталь світла й щирості було.
Щоб з дітьми мама й тато розмовляли,
В природу зачаровану вели.
Пісні співали і казки читали,
А в сім’ях дружно й мудро всі жили.
Й не треба буде іграшок багато,
Ані айфонів різних аж до тьми…
Їм треба лише поруч мама й тато,
Щоб розмовляли і були з дітьми.
Щоб разом з дітьми в домі прибирали,
Стругали дошки й пиріжки пекли.
Щоб один одному допомагали
І між собою бесіди вели…
І діти будуть зважені й спокійні,
Чудові, чемні, радісні рости.
А не колючі, злі й гіперактивні..
Ці будуть у душі добро нести.
Бо змалку на собі любов відчули,
З турботою і ласкою жили.
Життєву мудрість ще дітьми збагнули,
Бо поруч тато з мамою були.
Надія Красоткіна
Одвічна тема — це батьки і діти
Одвічна тема — це батьки і діти,
Де всюди поруч радість і жура.
Тут завжди є причина порадіти
І місце є для щастя і добра.
Тут почуття безмежні, наче море,
Байдужості й лукавості нема.
Тут ділять порівно і щастя, й горе.
Та іноді вкриває щось пітьма…
Десь губиться тоді любов і ласка,
В стосунках добрих чорний кіт пробіг.
Зникає з поля зору гарна казка
І смуток через серце переліг.
Батьки і діти… І таке буває…
Та треба все ж прийти до джерела,
Де біг свій все на світі починає
І, де любов найпершою була.
Вона підкаже, як це врятувати,
І повернути на круги своя.
Бо та любов, яку дарує мати,
Це пристань найбезпечніша твоя.
Що б не було, та треба все стерпіти
І зважити, й пробачити не раз…
Бо найдорожчі — це батьки і діти.
А все останнє хай розсудить час.
Надія Красоткіна
Любов батьків
Маленькі діти… Їм багато треба
Любові, ласки, ніжності, тепла.
І сонця щирого, і голубого неба,
Щоб доля їхня доброю була.
Їм хочеться, щоб мама обнімала
І по голівці гладила щодня,
Частіше пригортала й цілувала,
Бо мамина любов — тверда броня,
Яка дитину добре захищає,
І вразити нікому не дає.
Любов батьків найвищу силу має,
В ній для дитини все потрібне є.
То ж дітям треба, щоб любив їх тато,
І вів за руку в росяні поля.
І обнімав, і пригортав крилато,
Показував, як розквіта земля…
І підкидав з любов’ю аж до неба,
Ловив в обійми й цілував дитя.
Любов батьківська дітям дуже треба,
Щоб чарівним у них було життя…
Любов у світі має перевагу
Над грішми, над достатком всі віки…
То ж приділяйте діточкам увагу,
Шановні жіночки й чоловіки…
І не біжіть, щоб більше заробити,
А діти вдома — зайві і самі…
Ви можете їх душі загубити
І діти враз опиняться на дні…
Їх звідти важко буде повернути,
Дурманом хтось пригріє, як завжди.
Тоді про радість можете забути,
Пізнаєте і горя, і біди…
Тому спішіть своїх дітей зігріти,
Любов’ю захистіть їх і грудьми.
Найбільше щастя у житті — це діти!
І щоб вони не заблукали в тьмі,
Побільше їм уваги приділяйте
І не шкодуйте ласки і тепла.
Цілуйте їх, любіть і пригортайте,
Щоб доля їхня доброю була.
Надія Красоткіна
Батьки
Про мам завжди говоримо багато,
Про мам хороших, рідних і святих.
До них ідемо з квітами у свято,
Їм зичимо деньочків золотих.
Бо заслужили мами ці любові,
Поваги, ласки і найкращих слів.
Ми несемо любов свою у слові
Для рідних, дорогих своїх батьків.
В моїм дитинстві був чудовий тато,
Мене, малу, найкращому учив.
Казок мені розказував багато,
На річку, в поле, в ліс мене водив.
Добру навчав, природу вчив любити,
Всьому тому, що сам умів і знав.
Показував мені, як треба жити
Й ніколи слів на вітер не кидав.
Батьки нам віддали усе, що мали:
Свою любов і ласку, і тепло.
Щоб ми по цьому світу не блукали,
А гордо йшли і добре нам було.
Вони виховували, вчили, як уміли,
І пестили, любили, як могли.
І захищали, відбивали стріли,
Щоб у безпеці завжди ми жили.
Мої батьки… Мій тато і матуся…
Це так недавно і давно було.
А я ще й досі в них добру учуся,
І відчуваю в серденьку тепло,
Що йшло до мене від матусі й тата…
Любові не було і краю, й меж.
То ж усмішка татусева крилата
І пісня мами залишились теж…
Ах, як же жаль, що час не повернути,
Рокам розлуки лік уже гублю…
Я тата й маму хочу пригорнути
Й сказати, що безмежно їх люблю…
Та вже нема, нема кому сказати,
Вони давно у вічність відійшли.
Лиш спомин залишився, ніби свято…
Вклоняюсь вам за те, що ви були.
Надія Красоткіна
