Навесні, літом, восени – дощ завжди захоплює малят. Коли дощить, можна стрибати по калюжах, рахувати краплинки на вікні, а можна разом з малюком почитати величезну добірку – вірші про дощик.
Веселий дощ Ліна Костенко
Дощ полив, і день такий полив’яний.
Все блищить, і люди як нові.
Лиш дідок старесенький, кропив’яний
блискавки визбирує в траві.
Струшується сад, як парасолька.
Мокрі ниви і порожній шлях…
Ген корів розсипана квасолька
Доганяє хмари у полях.
Дощ полив Ліна Костенко
Дощ полив, і день такий полив’яний.
Все блищить, і люди як нові.
Лиш дідок старесенький, кропив’яний,
блискавки визбирує в траві.
Струшується сад, як парасолька.
Мокрі ниви, і порожній шлях…
Ген корів розсипана квасолька
доганяє хмари у полях.
Дощ Максим Рильський
Благодатний, довгожданий,
Дивним сяйвом осіянний,
Золотий вечірній гість
Впав бадьоро, свіжо, дзвінко
На закурені будинки
Зголоднілих передмість.
Відкривай гарячі груди,
Мати земле! Дощ остудить,
Оживить і запліднить,—
І пшеницею й ячменем
Буйним повівом зеленим
Білі села звеселить.,
Дощ Віктор Кочевський
Із-за гаю хмарою
Налетів,
До пшениці ярої
Гримотів.
Виливсь, як з відра того,
Та й нема:
Ліс і поле райдуга
Обійма.
І воркує горличка
Під берізкою,
Мов просохле горлечко
Прополіскує.
Дощик Андрій Малишко
Вихопивсь дощик поміж заграв:
Чоботи сині, синя сорочка,
Сині мелодії понапинав
З неба широкого аж до листочка;
Синіми стрілами закресав,
Сині листочки дрібно писав —
Людям, озерам, лукам за обрій,
Ох і смішний же!
І добрий-добрий!
І запроторились водні гущі,
І посміхнулися темні пущі,
Навіть дуби із важкої породи
Чухали голови від насолоди.
…Вихопивсь дощик поміж заграв.
Дощик Олександр Олесь
Роси, роси, дощику, ярину,
Рости, рости, житечко, на лану,
На крилечках, вітрику, полети,
Колосочки золотом обмети.
Як достигне житечко на лану,
Прийдуть люди жатоньки ярпну,
Блискавками косоньки заблищать,
Золотими кобзами забряжчать.
Роси, роси, дощику, ярину,
Рости, рости, житечко, на лану,
На крилечках, вітрику, полети,
Колосочки золотом обмети.
Дощик Леся Українка
…Дивлюся ранком —
вже заволочено серпанком
сіреньке небо,
далі став помалу
й дощик накрапати,
і вогким холодком до хати
зайшов притихлий вітерець..
Дощова хмаринка Лідія Новикова
Дощова хмаринка
Біла хмара в синій блузі
Низько-низько так висить:
Що там робиться на лузі?
Може, квіточки полить?
Може, вже засохли віти?
Травам нічого попить?
Будуть верби зеленіти,
Ось лиш дощик прилетить.
Різнокольоровий дощик Валентина Полинок
Між травинок — дощ зелений,
На фіалках — синій,
На ромашках — білий-білий,
Сірий — у хмарині.
На червоних черевичках
Крапельки червоні…
І чомусь прозорі зовсім
На моїй долоні.
Сліпий дощик Петро Ребро
Світило сонце, й дощ поливсь
На сад, на хати, площі.
Говорить мама: — Подивись,
Сліпий сьогодні дощик.
А я кажу: — Він не сліпий!
Він, певне, бачить, мамо,
Бо нас знайшов і покропив
В садочку під кущами!
У сяєві дощинки Григорій Кулеба
Дощинка впала, свіжа і тремка,
В моїй долоні тихо причаїлась.
Десь поза лугом сплеснула ріка
Крилом своїм заманливим чаїним.
Шепочуть трави. Коники тріщать.
Насвистує в очеретинку вітер.
Заплутавсь в шелюжинових кущах
Лякливий присмерк, мов карась у сітях.
І стигнуть в сяєві дощинки вечори,
Сподіванки несуть в казковім ранці.
В ріллі здрімнуло зерня до пори,
Щоб колоском проклюнутися вранці.
Хмара поле вкрила Лідія Компанієць
Хмара поле вкрила —
Поле зашуміло,
Колосок хитнувся —
І дощик линувся:
Закапотів над квітами —
Прив’ялими, невмитими;
Над житом і над гречками
Пролився озеречками;
І задзюрчав потоками,
Щоб ми по них потопали!
Дощик Надія Кир‘ян
Дощик чисто,
Дощик чисто
Умиває наше місто.
Умиває він топольки,
І травичку, і квітки.
І розкриті парасольки,
І барвисті парасольки
Під дощем
Немов грибки.
Дощ ішов, спіткнувсь і впав Леся Медик-Яремчук
Дощ ішов, спіткнувсь і впав,
Вилив воду із холяв.
І маленькі дві краплинки,
Мов коштовні намистинки,
Заблищали вмить на сонці
У кульбабки на долоньці.
Дощик Грицько Бойко
Дощик, Дощик! —
Аж залопотіло.
Ліс і поле,
Все навколо
Дощику зраділо.
Дощик, Дощик! —
По дорозі стука.
Ми краплини.
Мов перлини,
Ловимо у руки.
Дощик, Дощик! —
Не дає гуляти.
Ми з ляльками,
З іграшками
Біжимо до хати.
Дощик і вітер Яра Горбець
Дощик кап-кап-кап –
Капотить.
Вітерець шух-шух-шух –
Летить.
Він свою роботу знає –
Дощикові ритм збиває!
Дощ-косарик Анатолій Камінчук
Враз набігли
Чорні хмари,
Припустився
Дощ-косарик.
Сіяв, віяв —
Не косив,
Тільки трави
Заросив!
Без дороги ходить дощ Євген Гуцало
— Звідки дощ іде?
— Із неба!
— Де іде той дощ?
— Де треба.
Без дороги ходить скрізь —
через поле, через ліс.
— А чи є у нього ноги?
— Та нащо дощеві ноги,
коли ходить без дороги!
Дощик не страшний Яра Горбець
Дощик не страшний дитині,
Не сидиться їй в хатині.
На велосипедику гасає,
Парасольку в руці тримає.
Після бурі Максим Рильський
Минулася буря — і сонце засяло,
Веселка всміхнулась в ясних небесах,
Проміння у краплях прозорих заграло,
І хмари у шати блискучі убрало,
І світ стрепенувся, мов збуджений птах.
Дощик Саша Чорний
Літній дощ періщить дах
По залізних, по листках.
Чую, чую!
Тра-та-та-та, трам-там-тах!
Скину чобітки тісні я
І штанці я засучу …
По канавці вздовж доріжки
З виском риссю поскачу!
Ева! Бризки, наче змійки!
Вся канава в бульбашках,
І танцює дощ по лавці,
Барабанить в лопухах.
Iди, дощику Катерина Перелiсна
Iди, дощику, iди,
На городи, на сади,
На траву, на квiти,
Що садили дiти.
Щоб травичка пiдросла,
Щоб квiточка розцвiла,
Щоб дiтки маленькi
Росли здоровенькi!
Літний дощ Леся Медик-Яремчук
Дощ ішов, а вітер віяв.
У ромашки змокли вії,
В горобця намокли крила,
Змокла киця біла-біла.
Змокла стежечка знайома,
Що вела мене додому.
Навіть вишенька в садочку
Вся промокла до листочка,
Та не скаржиться нікому,
А росте собі при тому.
І росте горох у полі,
І картопля, і квасоля.
Я під стіл ходила пішки,
А тепер вже більша трішки.
Польові дзвіночки Ліна Костенко
Піднімає джміль фіранку.
Каже: – Доброго вам ранку!
Як вам, бджілко, почувалось?
Чи дощу не почувалось?
Виглядає бджілка з хатки:
– У дзвіночку добре спатки.
Цей дзвіночок – як намет.
Тільки дощ – як кулемет.
Задивилися хмаринки Грицько Бойко
Вимив дощик рідне поле
Нам на втіху.
Після дощику навколо
Тихо-тихо…
Задивилися хмаринки
Сині-сині,
Як гойдаються росинки
На стеблині.
Гримить! Благодатна пора наступає… Іван Франко
Гримить! Благодатна пора наступає,
Природу розкішная дрож пронимає,
Жде спрагла земля плодотворної зливи,
І вітер над нею гуляє бурхливий,
І з заходу темная хмара летить –
Гримить!
Гримить! Тайна дрож пронимає народи, –
Мабуть, благодатная хвиля надходить…
Мільйони чекають щасливої зміни,
Ті хмари – плідної будущини тіни,
Що людськість, мов красна весна, обновить…
Гримить!
Глухий дощик Олександр Пархоменко
Ходить серпень по стерні,
В серпні сухо й жарко.
Ген у синій вишині
Плине сива хмарка.
— Ну-бо, дощику, полий,
Вербенятам личка вмий,
І напій, і догоди,
Щоб росли, немов з води!..
Тільки хмарка пропливла
Десь до іншого села,
Ні умитись, ні напитись
Вербенятам не дала.
Часто в літній час сухий
Жданий дощик — мов глухий.
Кажуть: — Йди туди, де просять,
Він іде туди, де косять.
Кажуть: — Йди туди, де ждуть
Він іде туди, де жнуть.
Вдруге ми його не просим
В поливалках воду носим.
Дощик Зінаїда Александрова
До нас на довгій мокрій ніжці
Дощик скаче по доріжці.
У лужку – дивись, диви! –
Він пускає бульбашки.
А калюжки як наллються,
Так і хочеться роззутися,
І побігти, й потрясти
В теплому дощі кущі …
Танцював дощ по городу,
Виливав на грядки воду,
Хмару – лійку переніс,
Напоїв в полях овес.
Сохне вимитеє чисто
Лопухів велике листя.
Значить, дуже добре, що
Дощик нині в нас ішов!
Перед грозою Максим Рильський
Натрудившися у квітні,
Перецвівши у маю,
Йдуть дерева передлітні
В повінь лагідну свою.
Пелюстки зронивши в ноги,
Ждуть у зав’язі вони
Благодатної вологи
З рук дозрілої весни.
На траві роси немає,
Дим прослався над селом.
Землю ластівка черкає
Розтривоженим крилом.
Горобці в піску сипкому —
Ніби діти у ставку…
Стане ясно і малому,
Річ побачивши таку:
Йде гроза з-за верхогір’я…
Справді, тільки примічай:
Чорних птиць імлисте пір’я
Затемнило небокрай.
Прокотився грім з розгоном,
Грають блискавок шаблі.
Пахне морем і озоном
Від притихлої землі.
Літній душ Петро Ребро
Де не взявся холодок –
Вітерець на конях.
Крутить вуса колосок,
Б’є в литаври сонях.
Тінь пробігла по ріллі
На розливи срібні –
й закували по землі
Молоточки дрібні.
Заблищали щічки динь,
Кавунячі чола.
Сіє пахощі полинь,
Все шумить довкола.
Перепілки грають туш –
Раді, що не жарко.
Це не дощ, а літній душ.
Дякуємо, хмарко!
Гроза проходила десь поруч Ліна Костенко
Гроза проходила десь поруч. Було то блискавка, то грім.
Дорога йшла кудись на Овруч в лісах і травах до колін.
Латаття ніжилось в озерах, хитали ряску карасі.
Черкнула блискавка по зелах, аж полягали вони всі.
Над світом білим, світом білим хтось всі спіралі перегрів.
А хмари бігли, хмари бігли і спотикалися об грім.
Гроза погримувала грізно, були ми з нею тет-а-тет.
Тремтіла річечка рогізна, човни ховала в очерет.
Гримить розгнівана гроза
Над перевалом
І креше блискавки в лісах
Із хмар кресалом.
Летять сторчма і навскоси
Вогненні стріли,
Бо там сховалась від грози
Нечиста сила.
Колись тут Довбуш молодий
Стріляв з рушниці,
Та не поцілив він тоді
Метку чортицю.
Бабахнув знов на повен зріст,
Уже з пістоля,
Та цього разу лиш під хвіст
Насипав солі.
З тих пір у ліс хоч не ходи
Гриби збирати,-
Там розплодилися чорти
І чортенята.
І каламутять воду рік,
Струмки прозорі,
Які течуть із року в рік
Із гір до моря.
Річки несуть дари свої
І в Україну,
Вони єднають всі краї
В одне єдине.
Тому так зляться зазвичай
Чорти рогаті
І каламутять водограй
Так заповзято…
Знов гримнув постріл Перуна,
Немов з гармати,
І покотилася луна
На всі Карпати.
А десь у лісі скрикнув птах
Із переляку,-
Таки поцілив по рогах
Перун чортяку.
Загнав пихатого туза
В тісне провалля.
Гримить розгнівана гроза
Над перевалом.
Після бурі Анатолій Качан
Після бурі Чорне море
Тихе, лагідне, прозоре.
На морському дні з баркаса
Видно краба-водолаза
І медузу-мандрівницю,
Всі підводні таємниці.
На піщаній кучугурі,
Наче гуси на подвір’ї,
Сірі чайки після бурі
Сушать крила, чистять пір’я.
А човни біля причалу
Ніби в рот води набрали.
Море п’ятки нам лоскоче,
Сліпить зайчиками очі,
Камінцями-стрибунцями
Грає в крем’яхи із нами.
Аж не віриться, що вчора
Тут гуляли хвилі-гори.
Бабунин дощ, на клямці цяпота,
І стежка в яблуках вже стежкояблуката,
З котяри — іскри! З м’яти — чамрота!
Пускає бульби на порозі хата…
Іде хтось темним садом-заховайсь!
Іде, й стає знадвору за стіною,
І мокро дихає над мокрою губою;
Як звуть його?
Чи взагалі він звавсь?
Хто він такий в залатанім кожусі,
В кожусі, а хапає дрижаки?..
Попискують пташата в його вусі,
І в бороді дрімають їжаки.
Одне — сов’яче око, друге — вовче,
Рука — крило, друга рука — весло,
Упівобличчя день, а пів-обличчя з ночі,
На голові посріблене сідло,
Де ж кінь його? У торбі кінь, я знаю.
Порожню торбу він би не носив…
Стоїть, і передихує, й чекає,
Мабуть, насправді вибився із сил,
Бо хто ж то знає, скільки йому років
І скільки він живе тисячоліть?..
Прийшов під нашу хату ненароком,
Прийшов перечекати і стоїть:
Зайти чи ні до нас, до бульбохати?..
З ноги на ногу ось переступив,
Щось наче хтів було мені сказати,
Та садом знов почапав у степи…
А якщо вам ще мало то читайте /https://mini-rivne.com/virshi-pro-osin/
Автор персональних дитячих казок та віршів, журналіст-копірайтер, мама з трирічним стажем.