Агресія в материнстві: зрозуміти, підтримати, допомогти

Сьогодні, любі мами й тати, пропоную вам до уваги не зручну, табуйовану і дуже болючу тему – поговоримо про агресію у материнстві.

Про це ніде не заведено говорити – майбутню маму на курсах з підготовки до материнства ніхто не попереджає, що материнство – це не тільки рожеві зайчики/блакитні ковдрочки, а може бути боляче та нестерпно. У рекламі підгузок ніхто не показує злу та змучену маму, яка кричить на дітей.

«Телепсихологи» з усіх сторін засуджують і кажуть: «ай-ай-ай» мамі, яка зривається на дитину. В суспільстві заведено говорити про любов і щастя, а про зворотну сторону красивої мами – не обов’язково. Звісно, насилля над дитиною у будь-яких проявах – це злочин, про який замовчують, або розголошують у крайніх та важких випадках. Суспільству потрібно досить багато часу та усвідомленості, щоб зрозуміти – насилля над дитиною – неприпустимо! Але зараз не зовсім про це…. Сьогодні я пропоную подумати про причини материнської агресії.

І перше, до кого я звертаюсь, є мами й тати. Здавалося б: до чого тут тати?! Яке їх відношення до агресії жінки? Ну кричить на дитину, ну, мабуть, в неї «ці» дні, втомилась. може… Мине! Ні, не мине. Особливо, якщо чоловік намагається знецінити потребу та біль дружини (а агресія саме про біль, безвихідь і втому) – матері ваших дітей.

Я завжди позиціюю себе, в першу чергу, як людину, психолога, котра «руками й ногами» за психологічну ідукацію (освіту) батьків. І завжди намагаюсь, щоб процес усвідомлення стосувався не лише когось одного в парі: якщо ми говоримо про материнство, то я запрошую до діалогу татусів. Якщо ми говоримо про татів, то думка мам теж дуже важлива. Тому, саме в цій статті я намагатимусь донести й мамам і татам про те, що здавалося б, стосується лише одного… Можливо, саме в цей момент у тата, який читає це, промайне думка, запитання: «А як там моя «Мала», «Киця», «Кохана»? І саме зараз ви зателефонуєте і спитаєте «Як я тобі можу допомогти? Коли ти їла, пила, відпочивала? Може я погуляю з дітьми, а ти відпочинеш?».

Насправді, такі невеличкі запитання творять дива у свідомості стомлених жінок. Просто запитайте, просто підтримайте, просто намагайтесь чути та слухати… Адже в партнерстві ми повинні підставляти плече допомоги та підтримка саме тоді, коли це життєво необхідно: сьогодні я сильний і допоможу тобі; а завтра я буду сильна і стану тобі опорою.

Читайте також: 5 найпоширеніших міфів виховання, їх вплив на дітей та самих батьків

Мені здається, що кожна із нас, хто є мамою, проходила через відчуття агресії на власних дітей: крик, злість, фізичні покарання. І щоразу, як тільки ця «вулканічна лава» надсильних почуттів виходить на поверхню, вихлюпується на дитину – наступає всеосяжне почуття провини перед дитиною і стійке переконання: «Я погана мама». І від цього хочеться заховатись та втекти…

Агресія – це та емоція, яка є рушійною силою для виживання. Вона нам потрібна для життя, для відстоювання власної території, захисту, для дії та руху до неможливого (згадайте, як вас, у важкий період змогло змобілізувати відчуття агресії та спонукати до дії). Але справа в тім, що агресію звикли засуджувати…

На одному із моїх тренінгів по спілкуванню з дитиною, батьки отримують завдання поділити емоції на «хороші» і «погані», а потім я кажу, що то невеличка «підстава» від психолога – у нас немає хороших чи поганих емоцій. Є лише спосіб їх вираження, тому бути агресивним – це добре. Інше питання: як ви проявляєте свою агресію? Яким чином даєте їй вихід? Багато разів я працювала із людьми, які «давили» в собі агресію, не визнавали її, боялись її, втікали від неї. І наслідком втечі від агресії був цілий букет симптомів – від соматичних проявів до стійкого неврозу.

Чому так відбувається? Чому агресія – це «погана» емоція? Чому, якщо звертаються батьки, потрібно обов’язково «вилікувати» агресію у дитини (до речі, завжди насторожують слухняні та чемні діти)?! Тому що в нашому суспільстві агресію починають засуджувати ще змалечку, дитина не встигає познайомитись зі своїм внутрішнім «динозавриком», як його вже засудили, злякали й сказали, що це погано. Будь-який прояв агресії у дитинстві (по суті – відстоювання дитиною власних кордонів) присікається одразу. І тут з’являється певна закономірність – чим більше вашого внутрішнього агресивного динозаврика ховали в дитинстві, тим більше ви дратуєтесь та злитесь на свою дитину, якщо вона починає агресувати.

Причини агресії та що з цим робити?

Втома. Мені здається, що тут пояснювати не потрібно. Але все ж дещо скажу, згадавши Абрахама Маслоу та його Піраміду потреб. У кожного з нас є потреби (основні, базові потреби), які розміщуються за алгоритмом важливості для людини. Найперша сходинка – це задоволення фізіологічних базових потреб: безпека, їжа, туалет, сон, секс. І допоки ці потреби не будуть задоволеними, ні про який стан «дзен» та «наповнювання своєю жіночою енергією чоловіка і дітей» мова йти не може.

Тому, пам’ятка №1 – вчасно їжте, намагайтесь спати (всі способи підуть на «Ура» – просіть про допомогу у рідних, друзів, знайдіть няню на 2 години, щоб ви мали змогу спати), не переймайтесь чужими проблемами та вечерею на сьогодні. Життя мами у декретній відпустці (коли дітлахи ще надто маленькі) дуже схоже на роботу за графіком 24\7. І це не проста робота: мама не знає, коли вона знадобиться маленькому шефу, а ще не завжди знає як виконати завдання little boss. Ось так і влаштоване життя мами – вона повністю віддає свою увагу та сили для дитини.

Невпевненість у власних силах. Згадайте свій перший материнський досвід – правда ж було страшно та тривожно? Скільки запитань крутилось у вашій голові? Скільки статей перечитувалось в інтернеті? Скільки запитань ставилось Google: від «Чому випорожнення дитини зеленого кольору?» до «Коли дитина буде спати?». І думка: «Я не знаю що робити!» – зводила з розуму. Роздратованість та агресія зростали, як сніжна лавина, і таки вона знаходила свій вихід. Наша психіка влаштована на самозбереження, і коли ми відчуваємо загрозу власній цілісності – ми починаємо захищатись. А постійний крик малюка + втома = зрив. Всі прояви материнської агресивності відбуваються тоді, коли вона вже на «грані». Тому, пам’ятка №2 – не доводити себе до краю, не чекати моменту «Ну все, понеслась!!». Як це зробити? Насамперед пам’ятайте, що злитись, дратуватись, агресувати – це нормально в стресових умовах (самозбереження психіки). Далі – не чекайте моменту запалу. Відчуваєте, що дратує крик дитини – просіть про допомогу. Якщо поруч допомоги немає – пам’ятайте, що це все одно колись закінчиться. І ви зможете відпочити. І на останок – потоваришуйте з власним «агресивним динозавриком» – визнайте свою агресивну частину: прислухайтесь до неї, про що вона вам хоче сказати? Подумки уявіть себе: злу, змучену, роздратовану, налякану – це лише ваша частина. Як думаєте: що хоче отримати ця жінка? Про що вона попросила б? Напевне, розуміння, підтримки, підбадьорення… Подумайте, у кого ви могли б це попросити? Хто, на даний момент, може являтись для вас опорою? Для кожної мами необхідний стан задоволення, стан розслаблення та відчуття енергії, знання «Я зможу». Як отримати це? Нехай зараз кожна з нас подумає про це…

Супротив дитини або коли все «Ні, не хочу і не буду!». Йшла друга година збору на вулицю (в гості, поліклініку, магазин тощо), дитина ще бігає в колготках і кричить «Не піду-у-у-у-у-у». А ви поспішаєте, а вас чекають.. Знайомо? Як же тут не розізлитись!Є декілька моментів: про знання дитиною правил в домі, про дослідження світу, і про пробивання кордонів мами. Отже, по черзі. Коли ваш малюк підростає, то він неодмінно починає досліджувати світ – таким чином дитина розвивається, це необхідний етап розвитку. Для цього розвитку дитині необхідно зустрітись із власним досвідом. І саме в цей момент мама стикається зі спротивом дитини, непослухом, коли все «Ні” і “Я – сям!». Задача батьків на цьому етапі розвитку допомогти дитині вибудувати своє “Я”. Безсумнівно, ви маєте ввести правила та орієнтири, що є добре, можна і допустимо, а що заборонено. До прикладу, якщо ви побачили як дитина малює по стінах, то карати, сварити її за це є неправильно і не справедливо, тому що вона просто не знала, що так не можна. Ви вводите орієнтир дозволеного, нагадуєте 128 разів, прибираєте і нагадуєте – ось приблизний план взаємодії із дитиною 3-4 років. Багато хто з батьків помилково вважають, що дитині «має дійти з першого разу» – але це не так.

Тому цікавтесь і розвивайтесь в напрямку особливостей дитячої психології (що дитина може і не може у визначеному віці), знижуйте рівень очікувань від дітей, наберіться терпіння і будьте поруч. Дитина раннього віку не лише досліджує світ, а й намагається пробити, осягнути кордони мами й тата. Тому, милі та люблячі мами, не бійтесь заявляти про те, що вам не подобається, болить, або коли ви злитесь. Дитина не зможе здогадатись про ваш «сьогоднішній рівень прийняття та терпимості». Якщо ви заявите, що видирати волосся із голови мами – боляче і мама злиться, тим швидше малюк засвоїть правило. Пам’ятайте, що вам варто вчитись розділяти злість, роздратованість від втоми та від злості на дії дитини. Освоївши таке вміння, вам в майбутньому вдасться пояснити дитині, що ваше роздратування від втоми чи від неприбраних іграшок. І не забувайте пояснювати малюку, що ви злитесь не від того, що він поганий, а від того, що він зробив або робить. Дитина має знати, що її любитимуть в будь-якому випадку, але поведінку, дії можуть засуджувати.

Читайте більше: Здоровий батьківський егоїзм: правила збереження сил та натхнення

Милі мами й мужні тати, мені надзвичайно важлива ваша думка – які теми вам цікаво читати, про що ви дізнаєтесь із задоволенням? А можливо ви б хотіли поставити мені запитання індивідуально? Я пропоную вам звертатись всіма можливими способами до мене: телефоном (є нижче у профілі), електронною скринькою, Facebook, або ж завітати до офісу.

Піклуйтесь про себе, своїх внутрішніх «динозавриків» та будьте задоволеними та щасливими мамами й татами!

Читайте також:  Габрієль Катерина – дитячий психолог, травматерапевт, EMDR-терапевт