Вірші про вишиванку для дітей різного віку

Щороку в третій четвер травня українці відзначають День вишиванки. Кожен має свою вишиту сорочку й гордо одягає її в садочок, школу, на роботу чи просто пройтися містом.

Краса й символізм вишиванки у народній творчості виражається через вірші та пісні. Тримайте добірку красивих, легких та патріотичних віршів про вишиванку для дорослих та дітей.

Вірші про вишиванку для дошкільнят

ВИШИВАНКА

Вишила суничку нитка червоненька,
вишила листочок нитка зелененька.
Вишила садочок, вишила долинку,
Вишила у небі хмарку і хмаринку:
Щоб гуляли тихо, весело обоє
та й учили птахів, як літать по двоє.
Г. Кирпа

***

Вишиванка – символ України,

Кожної великої родини,

Нашої історії та мови

Залюбки вдягаєм її знову.

 ***

Одягаю вишиванку

Синьо-жовта стрічка

В мене у волоссі.

Я хоч ще маленька

Та заплітаю коси.

Одягаю вишиванку

Та іду в садочок зранку.

***

У садку нас попросили всіх до свята

Вишиванку з дому взяти.

Зранку ми її попрасували,

акуратно із собою взяли.

Одягнули у садку й закружляли у танку!

***

На свята уся сім’я

Мама, тато й навіть я,

Вишиванки одягаєм

В центрі міста ми гуляєм.

Хай всі знають, що родина

Любить неньку-Україну!

***

Всі ми – діти України,

Козаків нащадки славні.

Всі сміливі, мужні, справні.

Хоч іще усі ми діти

Щиро Україну вміємо любити!

***

Щоб вишиваночку вдягати,

Вагомий привід нам не треба мати.

Її ми хочемо носити кожен день,

Співать народних в ній пісень!

***

Вчать в садку нас вишивати,

Голку вправно всім тримати.

Хочу вишивати добре вміти

Й вишиваночку собі зробити!

***

Я віночок змайструвала,

Квіти польові вплела,

З татом на лану була.

Як додому я прийшла

Вишиваночку вдягла.

Біля дзеркала крутилась,

Українкою я народилась!

Читати більше: Вірші про Україну для школярів

Гарні вірші про вишиванку

Я вишию сорочку кольорову

Й по білім світі гордо в ній піду.

У ній зустріну пору світанкову

І щастя світле я у ній знайду.

Я – українець! Дуже гордий з цього.

Несу у світ традиції свої

Для себе в Бога не прошу нічого,

Все в мене є: і гори, і гаї,

Поля родючі, повноводні ріки,

Озера сині, чисті небеса…

Я син землі від роду і навіки,

В краю, де поруч казка і краса.

Я – українець з щедрою душею,

На вишитому рушникові хліб несу.

Горджуся Україною своєю

І в серці бережу її красу,

Історію, традицію і пісню,

Й правдиве слово-думу Кобзаря…

То ж вишиванку я до серця тисну

І вірю, що зійде моя зоря.

Надія Красоткіна

***

Якщо людина хоче вишивати,

Знайдеться в неї голка, нитка, час…

Зуміє всі відтінки підібрати,

Й шедеври вийдуть з-під руки не раз.

Якщо людина хоче вишивати,

Побачить в цьому радість і красу.

І по узорах буде мандрувати,

І вишиє на квіточці росу,

І створить диво, первозданну казку,

Їй усміхнеться сонечко в вікні,

Бо відіб’ється і любов, і ласка

У хрестиках на білім полотні.

Надія Красоткіна

***

День вишиванки. Це великий день,

Бо люди згадують сім’ю, родину.

Як шила мати і вела пісень,

Сорочку гарну вишивала сину.

Лягав собі узор на полотні,

А мати шила і думки вплітала.

Так долю вишивала день при дні,

Щоб добра доля сина не минала.

А як же вишивала рушники

І дарувала дітям на дорогу…

Щоб діти подолали всі шляхи

Й верталися до рідного порогу.

В тих вишиванках думи і пісні,

Про щастя мрії, туга за синами,

Тривога вічна, гарні дні ясні,

До Бога звернення — молитва мами.

Надія Красоткіна

***

Мама вишила мені

Квітами сорочку.

Квіти гарні, весняні:

– На, вдягай, синочку!

В нитці – сонце золоте,

Пелюстки багряні,

Ласка мамина цвіте

В тому вишиванні.

Вишиваночку візьму,

Швидко одягнуся,

Підійду і обніму

Я свою матусю.

Вадим Крищенко

 

ВИШИВАНКА

Узор вручну, широка планка,

Легенький запах ковели.

Моя сорочка вишиванка ,

Вся ніби сплетена з трави.

Дніпра потоки, степ , простори,

По лівій, правій стороні.

Червоно – чорні всі узори,

Мережив ряд на полотні.

Леся Вознюк

 

***

Я рідний край та мову солов’їну

У вишивку свою вплела, в нитки.

Я прославляю рідну Україну,

Яскраві вишиваючи квітки.

Душею я до полотна пристану

Та настелю на ньому краєвид.

Я іншою ніколи вже не стану

Під впливом промайнулих літ.

Ольга Вишневська

***

У вишневому садочку

Тоня вишива сорочку.

Вміло нитки підбирає,

Тихо пісеньку співає:

“Ой летіли дикі гуси…” —

Для рідненької матусі.

Гарно доня вишиває,

Сонця промені вплітає.

Наталія Любиченко

 

УКРАЇНСЬКА ВИШИВАНКА

Вишиванка рідна, ну хіба не диво?

В ній ходити модно, стильно і красиво.

Це митецький витвір, це краса і казка,

В ній душі наснага, материнська ласка.

Кольори сплелися в ній в узори й квіти,

Щоб були щасливі і сміялись діти.

А веселі люди від краси раділи

І самі, звичайно, вишивати вміли

Червону калину, зелені листочки,

Щоб були щасливі доні і синочки.

Й рідні вишиванки їх оберігали

Від біди в дорозі діток захищали.

Щоб у вишиванках хлопчики мужніли,

Рідну Україну захистити вміли.

Вишиванка наша, ну хіба ж не диво?

В вишиванці завжди модно і красиво…

Надія Красоткіна

ВИШИВАНКА

Рано-вранці, на світанку,

Вишиваю вишиванку.

У зеленім житі

Буду ворожити.

Попрошу у неба

Солов’їний щебет.

Попрошу у квітки

Чарівної нитки.

Тоненької, шовкової,

Нитки кольорової.

Полотном біленьким

Вишию рівненько

Голосну сопілочку

І вишневу гілочку,

Пташечку, калину,

Маму і дитину.

Вийся-вийся, голочко,

Вишиваю долечку.

Візерунок рясно –

Буде доля красна.

Яна Яковенко

 

ВИШИВАНКА

Вишиваю вишиваночку

Я для братика Іваночка.

Вишиваночка у вишеньках,

Ягідками рясно вишита.

Вся в мережках вишиваночка

Подарунок для Іваночка.

Варвара Гринько

 

***

Квiти розцвiтають

Ось на рукавах,

З ирiю далекого

Повернувся птах –

Дивні візерунки

Сяють, мов живі –

Мама вишивала

Оберiг менi!

Т. Винник

 

***

Вишиванку вишила синові бабуся,

Я на неї з подивом цілий день дивлюся:

Ну яка ж сорочечка гарна та красива,

Вийшла у бабусі не сорочка – диво!

Л. Виноградова

 

***

Усе навколо завмирає,

Коли вдягаю вишиванку.

Лиш серце радісно палає,

Мов промінь сонця на світанку.

Коли вдягаю вишиванку,

Немов в любові признаюся

Своїй країні ніжно й палко,

Вдягну і Господу молюся.

 

***

Всі хвилини вільні

в нашім домі — спільні.

Батько щось ладнає,

мати вишиває…

І мене вчить мати

також вишивати.

Спершу все для Галі —

для моєї лялі,

потім по стібочку

братові сорочку…

Вишивать навчуся,

як уміє ненька,

вишию з любов’ю

рушничок чудовий

на портрет Шевченка.

Марія Хоросницька

 

***

Мені сорочку мама вишивала,

Неначе долю хрестиком вела,

Щоб лихих стежинок не шукала

І до людей привітною була.

Виконуй доню – мама говорила

Життя закони, істини прості,

Не зраджуй землю, що тебе зростила,

Не залишай нікого у біді.

Н. Май

 

***

Вишиванко моя, вишиванко,

Смерекова вишнева жага,

Ти далеких Карпат полонянка,

Ти Дніпра мов хвиля жива;

Я по світу іду в вишиванці

Аж дивуються ген журавлі,

Хай встрічають в веселій багрянці.

Україна іде по землі.

Г. Булах

 

***

Я рідний край та мову солов’їну

У вишивку свою вплела, в нитки.

Я прославляю рідну Україну,

Яскраві вишиваючи квітки.

Душею я до полотна пристану

Та настелю на ньому краєвид.

Я іншою ніколи вже не стану

Під впливом промайнулих літ.

О. Вишневська

Читати більше: Вірші про батьків

Зворушливі вірші про вишиванку

***

Розкажи, вишивальнице-юнко,
Що за барви в узори кладеш,
Яку ниточку голкою в’юнко,
Мов за мрією, вправно ведеш.
— Перша ниточка — бачите? — синя,
Поруч неї — шитво золоте!
Вони творять удвох воєдино
Знамено України святе.
Як поглянеш —милуєшся. Гарне ж!
Тріпотіти йому од вітрів.
Тризуб золотом вишию — Герб наш,
Символ Волі з минулих віків.
Я дівча українського роду.
Довкіл мене вкраїнська земля.
Майори ж ти, наш прапоре, гордо,
Величавий і зблизька, й здаля!
Є. Зозуляк

БАТЬКОВА СОРОЧКА

Батькова сорочка пропахла житами,
травами медовими, теплими дощами.
Обіймало сонце її у долонях,
малювали роки сивину на скронях.

В вишиванці батько, лан орав весною,
з джерела вмивався зимною водою.
Засівав пшеницю у чистому полі
і просив у неба, дітям кращу долю.

А літа летіли, вслід за журавлями,
та сорочка в батька цвіла кольорами.
Бо з любов”ю мати її вишивала,
тепло свого серця й доброту вкладала.
Л. Мандзюк

***

Вдягни свою чудову вишиванку

А українська вишиванка — диво,
У ній народу код, його душі.
І кожному в ній зручно і красиво,
Вдягнути ж вишиванку поспіши.
І гордо йди у ній по цілім світі,
Та мовою своєю розмовляй!
І хай сміється сонечко в зеніті —
Ти рідного свого не забувай!
Бо в ньому все — ліс, гори і долина,
І річечка, й маленьке джерельце,
Твій рідний край, чарівна Україна,
І мати, й батько — пам’ятай про це!
І хліб на вишиванім рушникові,
І пісня, що до серця пролягла,
І краєвиди навкруги чудові,
І стежка, що у Всесвіт повела.
Вдягни свою чудову вишиванку,
Відчуй в ній ласку і душі тепло,
І чистий ранок в ніжному серпанку,
І те, як добре з мамою було.
Н. Красоткіна

 

НАША ХАТА

Вся у білих рушниках,
наша хата – ніби птах.

Мчить вона через віки,
диво-крила – рушники.

Вишивала їх бабуся,
вишивала їх матуся…

Я теж птаху помагаю –
рушничок свій вишиваю.
Н. Поклад

 

РУШНИЧОК

Маленька Оленка,
Левкова сестриця,
Що голочку має, –
Таки чарівниця.
Як голка сумна –
Тягне ниточку чорну.
Як голка весела –
Червону, проворну.
То голочка плаче,
А то – заспіває.
Оленка піснями
Рушник вишиває.
Н. Кір’ян

 

***

Учись, дитино, гарно вишивати

Учись, дитино, гарно вишивати —
Це творчість і поезія душі.
У вишивці закладено багато…
Від неї відцуратись не спіши.

У ній краса, билина, дума й казка,
В ній подих вітру, шепіт квітів й трав,
Любов, турбота, ніжність мами, ласка,
Чарівність й диво сонячних заграв.

Учись, дитино, гарно вишивати,
У вишиваночку вдягнеш колись дитя
І будеш колискової співати.
Усе повториться, таке воно — життя.
Н. Красоткіна

 

ВИШИВАНКА

Вишиванка — символ Батьківщини,
Дзеркало народної душі,
В колисанці купані хвилини,
Світло і тривоги у вірші.

Вишиванка – дитинча кирпате,
Що квітки звиває в перепліт,
Материнські ласки, усміх тата,
Прадідів пророчий заповіт.

Вишиванка – писанка чудова,є
Звізда ясна, співи та вертеп.
Вишита сльозою рідна мова,
Думами дорога через степ.

Вишиванка – біль на п’єдесталі,
Слава, воля, єдність, віра – ми.
Журавлем курличе, кличе далі,
Стелить вирій взорами-крильми.

Біля річки дитинча кирпате,
Кинуло віночок в часу тлінь –
В плетиві надії, мрії, злато,
Загойдалась пісня поколінь.

Колисанки не забудь дитино,
В серці вишиванку залиши…
Не зліпити болем Батьківщину,
Як розбите дзеркало душі.
Ю. Лазірко

ДВА КОЛЬОРИ

Як я малим збирався навеснi
Пiти у свiт незнаними шляхами,-
Сорочку мати вишила менi червоними i чорними,
Червоними i чорними нитками.

Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотнi, в душi моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне – то любов, а чорне – то журба.

Мене водило в безвiстi життя,
Та я вертався на свої пороги.
Переплелись, як мамине шиття,
Щасливi i сумнi мої, щасливi i сумнi мої дороги.

Менi вiйнула в очi сивина,
Та я нiчого не везу додому,
Лиш згорточок старого полотна
I вишите моє життя, і вишите моє життя на ньому.
Д. Павличко

ВИШИВАНКА

Вишиванка – Вкраїна і доля.
В ній не лише барвиста краса.
В ній боролися предки за волю
І відходили на небеса.
Жито жали і хліб випікали,
І у парі ішли під вінець.
В ній дітей своїх благословляли
Батько й мати, від щирих сердець.
Вишиванко моя, вишиванко,
Ти- як пісня, у серці моїм.
Одягну тебе в будні і свята,
Щоб любов поселилася в нім.
Т. Строкач

 

***

Біле поле полотняне,
рівно ткане, чисто пране.
А по ньому голка ходить,
за собою нитку водить.
Покрутнеться так і сяк —
зацвіте червоний мак.
Зазирне і там і тут —
василечки зацвітуть.
Застрибає навпрошки —
зажовтіють колоски.
А як пройдеться поволі —
заряхтять листочки в полі.
Біле поле полотняне
рушником барвистим стане.
Т. Коломієць

 

***

Мама своїй донечці
Льолю вишивала,
Вузлики на пам’ять
Донечці в’язала.

Розв’яжеться ниточка –
Наче рілля чорна.
Пізнає дитиночка
Прадідівські корені.

Розв’яжеться ниточка –
Червона кровинка –
Козацькі заграви
Побачить дитинка.

Носи, доню, льолечку
Без гонору й пихи,
Я сюди зашила
Слово проти лиха.

Носи, доню, льолечку,
Тримай прямо спину,
Бо тобі Вкраїноньку
Піднімать, дитино…
Я. Яковенко

 

***

Ви б побачили узори
Вишиває мама як!
Колоски, та сині зорі,
Виноград, рожевий мак.

Ось відрізала тканину,
Голку вибрала тонку.
Мама каже: «Скатертину
Хочу вишить дитсадку…»

І виводить сині сливи,
Ніби справжні, хоч зірви!
То листки, то груші — гливи,
Смужки свіжої трави.

Срібна голка так і сяє…
Я дивлюсь — не надивлюсь.
Я нитки в клубок мотаю,
Вишивати теж учусь!
В. Ткаченко

 

СОРОЧКА-ВИШИВАНКА

Сорочка-вишиванка! Модно й гарно!
Всі різні, двох однакових нема,
Як і людей знайти подібних марно,
Однакових нема, усе дарма.
Робота кожна індивідуальна,
Узор чи колір треба замінить.
Для сина він тепер уже сакральний,
Це оберіг, що завжди захистить.
Вкладає мати душу в вишиванку
І вся любов у хрестиках живе.
Буває, що й не ляже до світанку,
А за вікном он Місяць вже пливе
І заглядає в хату, заглядає…
Свій промінець, мов ниточку, дає.
А мати і часу не помічає,
Все вишиває й думає своє…
Н. Красоткіна

 

УКРАЇНСЬКА ВИШИВАНКА

Вишиванка рідна, ну хіба не диво?
В ній ходити модно, стильно і красиво.
Це митецький витвір, це краса і казка,
В ній душі наснага, материнська ласка.
Кольори сплелися в ній в узори й квіти,
Щоб були щасливі і сміялись діти.
А веселі люди від краси раділи
І самі, звичайно, вишивати вміли
Червону калину, зелені листочки,
Щоб були щасливі доні і синочки.
Й рідні вишиванки їх оберігали
Від біди в дорозі діток захищали.
Щоб у вишиванках хлопчики мужніли,
Рідну Україну захистити вміли.
Вишиванка наша, ну хіба ж не диво?
В вишиванці завжди модно і красиво…
Н. Красоткіна

 

МОЯ ВИШИВАНКА

Я встану рано-вранці, на світанку,

Як спалахне на квіточці роса.

Вдягну найкращу в світі вишиванку

І оживе, засвітиться краса

В промінні сонця. І моя сорочка

У рунах, в квітах зразу оживе…

З чарівних квітів я сплету віночка

Й над світом щира пісня попливе.

Сорочка, що матуся вишивала,

Сердечко гріє, душу веселить.

Бо ж мама щастя-долю закликала.

Цей оберіг в житті нас захистить.

Н. Красоткіна

 

МАТУСИНІ ВИШИВАНКИ 

Мене матуся вчила вишивати

Узори й квіточки на полотні.

Традиції навчала пам’ятати

Й пісні народні — світлі і ясні.

І рідну мову ніжну, солов’їну,

І жарти, й думи, чарівні казки.

Любити вчила рідну Україну,

Її ліси, поля, красу, стежки.

Любов до всього дітям закладала,

В красу довкілля змалечку вела.

Й мені рушник на щастя вишивала,

Й на добру долю у житті дала.

Подарувала ще сорочку-вишиванку,

Щоб оберегом стала на путі.

І це зі мною буде до останку,

Це найдорожче у моїм житті.

Н. Красоткіна

 

А Я ІДУ ПО СВІТУ В ВИШИВАНЦІ

Встає над світом щире сонце вранці

І землю гріє променем ясним.

А я іду по світу в вишиванці.

Я — українець! І горджуся цим.

В нас обереги вишивають здавна.

Така традиція в народі прижилась.

Вона прадавня, вічна й дуже славна.

В культурі й до сьогодні збереглась.

Ані вікам, ні моді не здолати…

Вона в людському серці і в душі.

У ній любові, мрій, надій багато

І ти традиції забути не спіши.

Н. Красоткіна

 

ДЕНЬ ВИШИВАНКИ

День вишиванки. Це великий день,

Бо люди згадують сім’ю, родину.

Як шила мати і вела пісень,

Сорочку гарну вишивала сину.

Лягав собі узор на полотні,

А мати шила і думки вплітала.

Так долю вишивала день при дні,

Щоб добра доля сина не минала.

А як же вишивала рушники

І дарувала дітям на дорогу…

Щоб діти подолали всі шляхи

Й верталися до рідного порогу.

В тих вишиванках думи і пісні,

Про щастя мрії, туга за синами,

Тривога вічна, гарні дні ясні,

До Бога звернення — молитва мами.

Усе навколо завмирає,

Коли вдягаю вишиванку.

Лиш серце радісно палає,

Мов промінь сонця на світанку.

Н. Красоткіна

***

Коли вдягаю вишиванку,

Немов в любові признаюся

Своїй країні ніжно й палко,

Вдягну і Господу молюся.

За мир та спокій в Україні!

Щоб вишивані візерунки

У долю кожної родини

Внесли приємні подарунки!

 

СОРОЧКА-ОБЕРІГ

Вишивала мама синіми нитками, —

зацвіли волошки буйно між житами.

Узяла матуся червоненьку нитку, —

запалали маки у пшениці влітку.

Оберіг-сорочку вишила для сина.

Візерунком стали квіти України:

маки та волошки, мальви біля хати.

Долю для дитини вишивала мати.

 

Шила-вишивали хрестики зелені, —

зашуміло листя на вербі й калині.

Золотилось сонце у розлогій кроні.

Вишивала долю, наче по долоні.

Оберіг-сорочку вишила для сина.

Візерунком стали символи Вкраїни:

і верба, й калина, сонях біля хати.

Щастя для дитини вишивала мати.

Білими по білім вишивала ненька,

до ниток вплітала всю любов серденька.

Дрібно гаптувала росяні мережки,

щоб не заростали у дитинство стежки.

Оберіг-сорочку вишила для сина.

Візерунком стала рідна Україна.

Мамину турботу збереже сорочка,

захистять від лиха хрестиків рядочки.

Леся Вознюк

 

***

Одягнімо, друже, вишиванки —

Наш чарівний український стрій.

Не для когось, не для забаганки,

А для себе, вірний друже мій.

Одягнімо вишиванки, друже,

Як одвічний предків талісман.

Хай не буде серед нас байдужих

І один в нас буде отаман.

 

Одягнімо в свята і неділі,

В будень, за потреби, одягнім

І відчуєм — вороги безсилі

Зруйнувати український дім.

Одягнімо вишиванки, друже,

Хай побачить українців світ —

Молодих, відважних, дужих,

У єднанні на сто тисяч літ.

Василь Дерій

 

***

З вечора тривожного аж до ранку

Вишивала дівчина вишиванку.

Вишивала дівчина, вишивала,

Чорну та червоную нитку клала.

Ой та чорна ниточка — то страждання,

А червона ниточка — то кохання.

Тому чорна ниточка часто рвалась,

А червона ниточка легко слалась.

Як піду я ввечері на гулянку,

Подарую милому вишиванку.

Бери, мій соколику, і не сердься,

Будеш ти носить її коло серця.

З вечора тривожного аж до ранку

Вишивала дівчина вишиванку.

Вишивала дівчина, вишивала,

В тую вишиваночку душу вклала.

Микола Сом

 

УКРАЇНСЬКА ВИШИВАНКА

Сорочку-вишиванку

До самого світанку

Вишивала дівчина в сиву давнину.

Схрещувались ниточки,

Розквітали квіточки:

Ружі та барвінок, вздовж по полотну.

 

Вишивала з піснею

Яблука барвистії.

Чи на дворі дощ був, чи холодний сніг.

Вишивала ружу

Та вкладала душу,

Щоб на довгі роки вийшов оберіг.

 

Барви кольорові:

Зелень – то діброви,

Молодість, надія, злагода і мир;

Жовтий – то колосся,

Й плодовита осінь,

І ласкаве сонце, що встає з-за гір.

 

Синії стежини –

То морські глибини,

До людей довіра і безкінечність вся.

Ну а чорний килим –

Туга по загиблим,

Що за землю рідну віддали життя.

 

Хрестики червоні –

То калини грони,

І вогонь гарячий, і пролита кров,

Але ще й родина,

Ненька-Україна,

І родинне щастя, й вічная любов.

 

Я візьму льон білий,

Нехай рух несмілий,

Але ж вишить спробую сорочку таку.

Ниточка до ниточки,

Квіточка до квіточки,

Щоб нащадки згадували на довгім віку.

Ганна Глок

***

Вишиванка — поема життя,

Закодована вічність в узорах.

Їй ніколи нема забуття:

Геній Роду не стерти на порох!

 

Ми первинні, як сонце й вода.

Колисала нас люля жар-птиці.

Україно, ти знов молода —

Невичерпна духовна криниця.

 

Ми збагнули віків таїну,

Усвідомили мудрість відкриту:

І Трипілля святу сивину,

І космічні набутки для світу.

 

В колі Розуму, Правди й Добра

Воскресатиме квітами вдячність.

Возвеличувать Рідне пора —

Заповідану предками святість!

Лель-Анатолій Загрудний

 

***

Сорочку мати сину вишивала

І душу, й серце в вишивку вкладала.

Як пам’яті народної відлунки,

На полотні з”являлись візерунки,

Де кожен хрестик – то життєві миті…

Мережила по білому блакиттю,

Лягала ниточка до ниточки мрійливо –

Дитині б долю вишити щасливу,

Щоб оберегом стала для синочка

Руками неньки вишита сорочка.

Анатолій Черняхівський 

 

СИНОВІ В ДОРОГУ

Сльоза бринить…

З батьківського порогу

У вирій відлітає пташеня.

Лети, дитино, хай земні тривоги

Тебе в дорозі обминуть щодня.

Лети скоріш, вже виріс, мій синочку,

Дорослим став, із сильними крильми.

Прийми в дарунок вишиту сорочку

Й не забувай, що на землі є ми:

Твої батьки, твій дім, твоя родина,

Найкращі друзі – мудрі вчителі.

І збережи у памяті, дитино,

Що на вкраїнській виріс ти землі.

Тобі співала у вишневому садочку

Маленька пташка про найперші почуття…

Лети, моя кровинко, мій синочку,

Щодня молитимусь я за твоє життя… 

Лариса Заміхора

 

***

Хрестиком волинським мама вишиває

Полісся милого віночки чарівні,

На них поглянеш — ніби оживають

Давнини сивої забутії пісні.

Було, чумак знесилений додому

Привозив сіль і падав на тинок.

Полин-травою пах тоді на ньому

Сорочки вишиваної вінок.

Чурай Маруся нам пісень співала

Про вітри буйні, ночі чарівні.

На вечорницях у вінки вплітала

Краси дівочої журливії пісні.

Кріпачка-мати мичку тихо пряла,

Тарас в колисці бачив милі сни,

Рабиня-мати квіти вишивала,

Що згодом в творах сина проросли.

Хрестом волинським мама вишиває

Полісся милого віночки чарівні,

На них поглянеш — ніби оживають

Давнини сивої забутії пісні.

 

ВИШИВАНКА

Золотими промінцями на світанку
Привітало сонце неба голубінь.
Вишиваємо сьогодні вишиванку
Для нащадків, для майбутніх поколінь.

На сучасній вишиванці візерунки
Будуть з подвигів, зі спогадів і справ,
Мужності людей, історій порятунку,
Віри у добро, що кожен в серці мав.

Прикрашаєм щедро квітами-сльозами,
Серцем обираєм барви-ниточки,
Щоб біди не знали більш ніколи мами,
Щоб зростали в мирі доні та сини.

Чи довіку вишиванці нашій бути,
Чи на нашім українськім полотні,
Чи дозволим злочини тяжкі забути –
Все від нас залежить, нашої борні.

Ганна Максимович

 

ВИШИВАНКО МОЯ

Вишиванко моя, моя доле,
Мій святий оберіг, моя пісне!
Золоті колосочки у полі
І волошки, мов небо, блакитні.

Вишивала барвінком хрещатим
Ту сорочку моя Україна.
Насадила добра біля хати,
Щоб втішалася кожна дитина. 

Вишивала вона вечорами
Для синів сорочки і для дочок.
Й проводжала у бій з ворогами,
Вклавши в душу землиці шматочок.

— Вишиванко моя, сорочино,
Вбережи від біди і нещастя! 

 

Дай же вижити кожній дитині,
Дай добра усім, миру і щастя!

Гірко плаче моя Україна,
Низько голову в горі схиляє…
Її діти стоять до загину,
Рідну неньку в бою захищають. 

Та прийде перемога і воля,
Ступить син на поріг, усміхнеться.
Зацвіте вишиванкою доля
Й миром небо до нас обізветься.
Наталія Кузьмічова

 

ВИШИВАНОЧКА — НАША СИЛА

Вишиваночко світанкова,
Твоя усмішка люба нам.
Твоя ниточка веселкова –
В горлі кісткою ворогам.

Твоя вишивка білокрила –
Закодований оберіг.
В твоїй усмішці – наша сила,
Досвід прадідів і доріг.

Наталя Карпенко

 

ВИШИВАНКА

Вишивала мати сину
Празникову сорочину
Не хвилину, а годину не одну.
Вишивала для синочка,
Ох, сорочечку-сорочку,
Голка бігала-пливла по полотну.

Вишивала йому долю,
Вишивала вітер в полі,
Вишивала і надію, і любов.
Вишивала і дорогу –
То круту, а то розлогу,
Шаблі блиск і тихе цокання підков.

Вишивала сину щастя –
Хай воно йому удасться!
Вишивала щире серце молоде,
Вишивала карі очі,
Силует стрункий, дівочий,
Що в очах його калиною цвіте!

Вишивала-вишивала,
Ніби долю його знала,
То співучу, то солодку, то гірку.
На сорочці барви грають,
Ніби сонце серед гаю,
У життя стрімку зливаються ріку.

Володимир Даник

 

ВИШИВАЛА МАТІНКА ​

Вишивала матінка
Сину оберіг.
Перший подих затінку
На сорочку ліг.
Ниточка до ниточки, 
Хрестиком стібок.
Гілочка до гілочки,
Вишила дубок.
Вишивала матінка
Донечці квітки.
Квітне перша маківка,
Квітнуть нагідки.
Ниточка до ниточки,
Хрестиком стібок.
Квіточка до квіточки,
Вишила вінок.

Наталя Карпенко

УКРАЇНСЬКА ВИШИВАНКА

Зроби: вдягнись з самого ранку,
Як небо пахне ще зірками,
Ти в українську вишиванку,
Живими шитими шовками.

Люби свою сорочку шиту,
В ній України вся родина.
Легенду бережи нажиту,
Вона, – як життєдайна днина!

Злюби, мов світло сонця з ранку,
Що йде до тебе від заграви,
Свою вкраїнську вишиванку,
Злюби – без поспіху й забави.

Тобі всміхнуться хмари сині,
В прийдешнім дні – найкращим
Скажи ще – Слава Україні!
Понад усе її, як любиш.

Вдягни сорочку-полотнянку,
Де ниток барви рукотворні

Іскряться сонцем спозаранку,
Як Україна, неповторні.

Микола Шерник

 

МАМИНІ ВИШИВАНКИ

Вишивала матінка сонечка
на сорочках синочкам, донечкам,
щоб сіяло сонечко у душі,
щоб зростали світлими дітоньки.

Вишивала ненечка жолудят
ще й міцні листочки дубовії.
Щоби сильні духом росли сини,
стійкими і мужніми, як дуби!

Донечкам дрібнила калинки цвіт,
щоби щастя мав їхній славний рід,
щоб родились донечки і сини,
щоби захищав цвіт всіх від біди.

Ой калинонька, ой ряснесенька
розростається, молодесенька!
Цвіт і ягідки – діткам на добро.
Всі плоди душі – світу на тепло.

Галина Римар

 

НАРОДНИЙ ОДЯГ

Коли вмию мамі
І миски й ложки,
Мама дасть сорочку
Вишиту в квітки.

А чемненька буду,
Вивчу в школі все,
То бабуся плахту
Ткану принесе.

Назбираю в лісі
Тіточці грибків,
Тітка дасть намиста
П’ятдесят рядків.

А поможу білля
Випрати сестрі,
Дасть мені сестричка
Гарні стрічки дві.

А грядки пополю,
Батько на кінець
Купить мені в місті
Добрий жупанець.

Ще піду я в поле
Та нарву квіток,
І сама я вміло
Виплету вінок.

А одягну все це,
Скаже цілий світ:
— Ось вам українка,
Наче маків квіт!

Леся Храплива-Щур