Опорний конспект про японську школу

Починаючи з 70-х років ХІХ століття почалися перші освітні реформи Мейджі-періоду, завданням яких було «поєднати японський дух із західним навчанням». Головне, що сприйняли японці із надбань західної педагогічної думки, — ідея «дитиноцентрованої освіти».

Система освіти в Японії продемонструвала дивовижну здатність вбирати в себе передові педагогічні ідеї, трансформуючи їх в ефективні освітні моделі.

«Свобода, індивідуальність, різноманітність» — «три кити», на яких почала базуватися школа післявоєнної Японії.

Школа в Японії має структуру 6+3+3:

Elementary Schools — 6 років навчання (з 6 до 12 років);
Lower Secondary Schools — 3 роки навчання (12-15 років);
Upper Secondary Schools — 3 роки навчання (до 18 років).

Існує два відповідальні періоди для японської молоді: 15 років і 18 років — у такому віці юні японці складають іспити (деякі, хто вибрав приватну школу, вступні екзамени складають ще й у 12 років).

Японська система освіти передбачає, що до 9-го класу всі учні навчаються за універсальними програмами, після закінчення 9-ти класів діти можуть обрати тип старшої школи, до якої вони вступатимуть (академічна, комерційна, індустріальна, сільськогосподарська, загальноосвітня тощо).

Головне призначення японської школи – підсилювати у дитини смак до життя!

Yutori (можливості для зростання) та Ikiru-Chikara (життєрадісність).

В уявленні японців школа перш за все має забезпечувати дві речі: yutori (англ. room to grow) можливості для зростання й ikiru-chikara (англ. zest for living) смак до життя, життєрадісність.

Звісно, дитина може скористатись можливостями для зростання лише у випадку, якщо в школі є:

kosei shugi’ (англ. the promotion of individuality), заохочення індивідуальності;
kosei no sonchô’ (англ. respect for individuality), повага до індивідуальності;
kosei jûshi’ (англ. an emphasis on individuality), акцент на індивідуальності.

Вони називають прості резони культивувати ikiru-chikara: життєрадісні діти щасливіші, менш невротичні, більш працездатні… Життєрадісність є однією із сильних сторін характеру, якій психологи відводять ключову роль у здатності людини жити щасливим і повноцінним життям.

Тому уся їх педагогічна спільнота націлена на те, щоб культивувати життєрадісність (смак до життя) у школі:

  • розвивати у дітей відчуття оптимізму;
  • плекати уміння насолоджуватись радощами життя;
  • підсилювати спроможність налагоджувати соціальні контакти;
  • формувати здатність подбати про своє тіло;
  • допомогти їм набути досвіду спілкування з природою тощо.

Переважають рухливі форми уроків, наприклад, урок музики може бути одночасно і уроком фізкультури.

Шкільна форма обов’язкова в усіх школах Японії (можуть бути різні фасони, але є, як правило, всюди біла сорочка у хлопців та блузка й білі гольфи у дівчат).

У всіх школах обов’язковим є змінне взуття, при вході до туалету, необхідно знову змінити капці (на порозі туалету стоїть спеціальне взуття). Це при тому, що всередині — ідеальна чистота (але ж мікробів не видно!) та електронні унітази з усіма функціями, які забезпечують гігієнічний догляд за геніталіями, квіти та іграшки на вікнах.

У Японії діти теж користуються послугами репетиторів, які допомагають їм краще підготуватися до екзаменів (ще один могутній освітній фактор, особливо в початковій школі, — японська мама). Така «прихована» освіта, окрім перевантаження учня, призводить до появи проблеми нерівних можливостей у реалізації права на освіту.

Бути вчителем у Японії — значить мати досить престижну роботу з оплатою в середньому близько 600 000 (близько 5000 доларів) єн в місяць. У Японії зарплата вчителя теж зростає разом з віком. Молоді вчителі починають працювати, маючи від 200 000 єн і поступово доходять до платні у 1 000 000 єн.

Директор школи в Японії не може мати уроків.

У японській шкільній освіті усе ще домінують чоловіки, особливо у старшій школі, але поступово школа рухається до гендерно збалансованого устрою (у початковій школі понад 60% учителів-жінок, у неповній середній — 40%, у старшій школі — усього близько 30 %).

До категорії «Соціальна освіта» в Японії належать музеї, ботанічні сади, зоосади, центри для дітей та юнацтва, жіночі освітні центри, спортивні центри тощо.

У Японії є одне Міністерство освіти, культури, спорту, науки й технології. Міністерство освіти, науки, спорту й культури складається із директоратів: початкової й середньої освіти; освітніх субсидій і підтримки; освіти впродовж усього життя; академічних і міжнародних справ; вищої освіти; спортивної освіти.

У Японії нормальний вік закінчення школи — 18 років (6+3+3), університету — 24 роки (6 років навчання). Усього японець стаціонарно навчається, як правило, 18 років.

Навчальний рік у Японії починається у квітні. Перше півріччя триває до липня (кінець липня, серпень — канікули). Є ще двотижневі зимові канікули (кінець грудня — початок січня). З вересня починається друге півріччя.

Релігійну освіту в Японії можуть здійснювати тільки приватні школи.

Класи в Японії дуже великі — близько 40 учнів.

В Японії, як і на Заході, немає розпорошеності точних дисциплін (хімія, біологія, фізика, географія тощо). Є єдиний предмет — наука.

Усі спортивні зали є одночасно й актовими залами (заздалегідь планується сцена, продумується акустика, місце для складування стільців тощо).

В японських школах існує система самообслуговування учнів: діти навіть початкової школи щодня займаються прибиранням приміщення («чисті хвилинки»), чергують у їдальні тощо.

Високі академічні показники японських дітей у поєднанні з економічними досягненнями країни змушують шукати розгадку Японії як освітнього феномену.

На мій погляд, в основі японського освітнього дива лежать наступні фактори:

  • жорстка система екзаменів, яка стимулює дітей;
  • величезні капіталовкладення в технічне оснащення та розвиток людського потенціалу шкіл;
  • застосування сучасних освітніх технологій (навчання в групі, інформаційні
  • та комунікаційні технології, реалістична математика й магічна фізика);
  • постійний процес реформування освіти, починаючи з часів американської окупації й до сьогодні;
  • організація позаурочної активності;
  • серйозна самостійна робота учнів, часто за допомогою дорослих (ще одна школа репетиторів поза звичайною школою);
  • розвинута система тьюторства у ВНЗ;
  • можливість виїздити за кордон, щоб зібрати матеріали для дипломної роботи, пройти стажування тощо.

Японії обрала ‘Tsunami Model’ освітніх реформ, які вони завершили ще 20 років тому (проводили їх рівно 10 років у 1987-1997 роках).

Ще у 1987 році було визначено три головних напрямки освітніх реформ:

  • децентралізація замість централізації;
  • різноманітність замість одноманітності;
  • гнучкість замість жорсткості й закостеніння.

Завданнями цієї освітньої реформи в Японії є:

  • підсилювати в японських дітей «смак до життя»;
  • культивувати більше гуманізму й творчості;
  • створити гнучку освітню систему;
  • готувати учнів до зростання в умовах інформаційно-орієнтованого суспільства;
  • посилювати інтернаціональну складову освіти (зміст освіти, який би сприяв міжнародному взаєморозумінню, міжнародну активність, вивчення іноземних мов тощо);
  • розвивати освіту впродовж усього життя (lifelong education);
  • розвивати дистанційну освіту (наприклад, є національний канал «Університет в ефірі»);
  • поглиблювати співпрацю з індустрією;
  • забезпечити подальше створення мультимедійних ресурсів освіти;
  • зміцнювати зв’язок шкіл із місцевою громадськістю.

Нові національні стандарти навчальних програм (The new national curriculum standards), які були впроваджені з 1998 року, спрямовані на реалізацію наступних чотирьох завдань:

1) Допомогти дітям стати гуманістичними, соціально спрямованими громадянами, які б ідентифікували себе як японці, які живуть у міжнародній спільноті.

2) Допомогти дітям розвинути здатність вчитися і мислити самостійно.

3) Допомогти дітям придбати основні вміння і навички та розвивати свою власну індивідуальність, надаючи їм велику кількість можливостей для освітньої діяльності.

4) Заохочувати школи демонструвати винахідливість у розробці унікальних освітніх форм активності, які б зробили кожну школу самобутньою.

Віктор Громовий, випускник курсу «Розвиток середньої освіти» Японської агенції міжнародної співпраці (JICA)

Джерело

Залишити відповідь