Книга Юлії Гіппенрейтер «Спілкуватися з дитиною. Як?»

Книга, написана Юлією Борисівною «Спілкуватися з дитиною. Як?» дає можливість батькам поглянути на процес виховання власних дітей з іншого боку.

Дана книга – це свого роду керівництво до дії, завдяки яким можна виховати всебічно розвинену особу, позбавлену всяких комплексів.

 

• Як побудувати нормальні стосунки з дитиною?
• Як змусити його слухатися?
• Чи можна поправити відносини , якщо вони зовсім зайшли в глухий кут?

Практика виховання рясніє подібними «вічними» запитаннями. Може психологія допомогти батькам, вчителям, вихователям у їх вирішенні?

Безумовно, може. В останні десятиліття психологи зробили ряд чудових відкриттів. Одне з них – про значення стилю спілкування з дитиною для розвитку її особистості.

Але ж ми, батьки, так чудово все розпланували! Школа з відзнакою, престижний ВНЗ, правильні друзі з пристойними батьками. Ще одна нездійснена ілюзія, мабуть, найбільш часта: дитина повинна постійно щось робити. Лежать на дивані, втупившись у стелю, просиджують перед телевізором і висять на телефоні чиїсь інші мультиплікаційні діти, наші зобов’язані робити. Миготіти перед очима. Тут ганчірочкою підтерти, там віршик розповісти, а то й піти, заробити справжні гроші. Одним словом, не маятися дурью . І раптом, так само несподівано, як зміна сезонів року, наша розумна дитина [адже він і пішов у мене в 8 місяців сам, і до року вже реченнями говорив, а в два сам собі кашу зварив] перетворюється на телепня і манерою спілкування а ля Еллочка-Людоїдка. І їсть чіпси в ліжку. І не бажає чути, що у його тата справжнє прізвище – Македонський.

Батьки, які занадто багато чого хочуть за дитину, як правило, самі важко живуть. У них не залишається ні сил, ні часу на власні інтереси, на особисте життя. Тяжкість їх батьківського обов’язку зрозуміла: адже доводиться весь час тягнути човен проти течії!

Проблеми не у дитини, а в спілкуванні батьків з дитиною починаються набагато раніше, ніж багато хто собі уявляє. Практично з першого місяця життя. Неусвідомлено, а буває, що і свідомо батьки перетворюються на дембелів та відпрацьовують на своїх дітях методи зі свого дерев’яного дитинства. Або навпаки докладають дуже багато зусиль, прагнучи застерегти, захистити від тяготи життя: нехай в дитинстві награється, а пожити труднощами завжди встигне.

Книга «Спілкуватися з дитиною. Як? »Побудована у формі лекцій: уроки, домашні завдання. У ній безліч рад та готових методик, вона позбавлена головного недоліку, що змушує часом відкинути книгу з практичної психології в дальній кут: немає міркувань від імені автора про устрій світу та політичної ситуації в країні, немає емоційних випадів та ейфорії. Голос лектора чітко звучить в голові і направляє, веде за собою. У книзі чимало моментів, коли хочеться вигукнути: ось воно, ось! Ти ніби й сам це знав, навчений батьківським досвідом, ти й сам читав, сподівався і вірив, але не вистачало, будемо говорити прямо, важкого стусана.

Відсутність узагальнень і практичні поради роблять книгу особливо привабливою для тих, у кого зовсім, ну, зовсім немає часу на дурниці. Багато спірних ситуації стає видно як на долоні, а найголовніше – після прочитання хочеться щось робити, а не лежати в житі, розмірковуючи про марність всього сущого і про те, що «мене ось мама била-била, і нічого». Адже прикладів на всі випадки наведено стільки, що залишається лише гармонійно вписати туди свій.

Можна висловлювати своє невдоволення окремими діями дитини, але не дитиною в цілому.

Можна засуджувати дії дитини, але не її почуття, якими б небажаними або «недозволеними» вони не були.

Невдоволення діями дитини не повинно бути систематичним, інакше воно переросте в неприйняття його.

Наприклад, порада з приводу наболілого: організації себе. Як [змусити цього телепня, адже мама-тато не такі] прищепити почуття відповідальності, як змістити цю ненависну точку на стелі, яку рідне чадо так любить годинами вивчати [замість того, щоб поливати кішку і годувати квіти] . Вихід є – намалюйте цю точку в особливо важливих місцях. Можна важкодоступних, тим цікавіше. Намалюйте в буквальному сенсі – ось цими самими руками!

Виготський знайшов, що дитина легше й швидше вчиться організовувати себе і свої справи, якщо на певному етапі їй допомогти деякими зовнішніми засобами. Ними можуть бути малюнки для нагадування, список справ, записки, схеми або написані інструкції.

Безумовний інтерес представляє авторська методика під назвою «активне слухання». Використовуючи її, за короткий час можна дізнатися про своїх дітей стільки нового, чого раніше неможливо було [витягнути, змусити, нишком підслухати, зрозуміти з висоти свого становища]уявити. Суть методики в поверненні поганих емоцій, наприклад, дитина говорить вам: «Я не піду сьогодні до школи!», А ви відповідаєте: а хто тебе питав, швидко збирайся, чому це не підеш, що сталося. «Ти не виспався сьогодні, не хочеш йти в школу», тобто входите в емоційний стан дитини і підтримуєте його настрій в позитивної інтонації . Далі він говорить: «Я себе погано почуваю, а з математики буде контрольна!», А ви: «Ти нездоровий, тобі важко буде вирішувати завдання в контрольній роботі».

Анотація

Видання 6-е.

Малюк, який отримує повноцінне харчування і хороший медичний догляд, але позбавлений повноцінного спілкування з дорослим, погано розвивається не лише психічно, а й фізично: він не росте, худне, втрачає інтерес до життя. «Проблемні», «важкі», «неслухняні» і «неможливі» діти, так само як діти «з комплексами», «забиті» або «нещасні» – завжди результат неправильно сформованих відносин у родині. Книга Юлії Борисівни Гіппенрейтер націлена на гармонізацію взаємин у родині, адже стиль спілкування батьків позначається на майбутньому їх дитини!

Юлія Борисівна Гіппенрейтер – професор Московського Державного Університету, відомий вчений і талановитий педагог, автор численних статей, монографій, навчальних посібників. Працює в різноманітних галузях психології пізнання до сімейної терапії. Блискучий популяризатор – вміє просто і доступно розповісти про важливі досягнення сучасної психології.

Завантажити: obshatsya_s_rebenkom_kak

Кількість сторінок – 203 с.