Секрети батьківського дзену: як виростити дітей і зберегти нерви

Ну що ж, любі батьки, прийшов час, коли я із задоволенням попрошу вас попіклуватися про себе. Сьогодні хочеться поговорити про батьківський ресурс у вихованні дітей.

Щоразу, коли пишу статтю про виховання чи розвиток дітей, ловлю себе на думці: «Ну ось, знову схоже на повчання – потрібно робити так і так…». Але ні – я не повчаю, і не вчу «як правильно» бути «супер-мега – прогресивними-ліберальними батьками» – я лише про те, що є актуально та що болить батькам, з чим важко справлятись у вихованні. Повірте – діти психологів теж ходять до психологів. І я така ж мама як і більшість з нас: часом злюсь, коли дитина вередує, дратуюсь, переживаю і навіть, інколи, кричу. Так буває у всіх батьків: ми не ідеальні… І, (пабам!) – нашим дітям буде про що нам пригадати та нагадати в майбутньому, якими ми «поганими» батьками були. Так, змирімося з цим і забуваймо вираз: «Ах, ти ж не вдячна(ний)!».

Загалом, вдячність дітей – ілюзія, яка слугує для втішання «злої сторони» батьківського Его. Тобто, для чого нам вдячність дітей?! Ми станемо щасливішими? Досягнемо якихось цілей у вихованні? Реалізуємось в батьківстві та станемо, нарешті, «правильною мамою\татом»? Сумніваюсь. Безперечно, ми вчимо дітей цінностям, соціальним нормам, правилам – так вони розвиваються, зростають і стають особистостями. Але задача батьків не в тому, щоб сказати «Я – гарний тато\мама!», а завдання – допомагати дитині розвиватися, зростати – і йти вперед, отримуючи підтримку та віру від мами й тата.

Я завжди за те, щоб ми (батьки) та діти могли щиро говорити про свої почутті та емоції, намагаючись бути чесним один з одним. А для цього потрібно бути чесним самим із собою, називаючи речі своїми іменами.

Сподіваюсь, що у даній статті я навчу вас бути хоч трішки неслухняними та егоїстичними батьками. Тому що стан «дзен» залежить виключно від нас, та має бути на першому місті та в пріоритеті (ой-ой!) для нас! Саме так, піклуватись про себе, про власний добробут та стабільний емоційний стан – задача номер один. «Ага, зараз! А як же інші: діти, чоловік\дружина, батьки?!» – скажете ви… «Ага!», скажу я і запитаю: що трапиться із вашими близькими за час проведений без вас?! А що, як ви раптом поставите ВЛАСНІ інтереси на перше місце?

Спробуймо саме зараз уявити, що на будь-яке прохання чоловіка\дружини або дітей дасте відмову. Наприклад, коли на чергове «Мамо, а коли будемо їсти??» ви не будете зі швидкістю світла накривати на стіл (при цьому не відчуваючи ніг), а запропонуєте приготувати вечерю дітям або ж чоловікові. Якщо вік дітей не дозволяє такого робити – запрошуйте чоловіка до активної участі у приготуванні їжі малечі. Відмовляйтесь, врешті-решт, від гендерних стереотипів – чоловіки теж прекрасно готують дитячі страви та доглядають за малюками. Те саме стосується і чоловічої половини: вчіться казати «Ні» і просіть про допомогу.

Якщо ви відчуваєте, що валитесь від втоми, а дружина\діти\мама\тато «чемно запрошують» до бонусної прогулянки у супермаркет\дачу\гараж – чемно кажіть «Ні, дякую». Можна пояснювати, що ви втомились, а можна і не пояснювати. Люблячі люди повинні зрозуміти. Або ж попросіть їх про розуміння та підтримку, будьте щирими один з одним.

Нас змалечку вчили, що ставити себе на перше місце – погано, що «Я» – остання буква в алфавіті, що за «А мені?» буде не зовсім коректне – «Рука…» (sorry з пісні, як кажуть, слів не викинеш..). Словом, ставити свої потреби, інтереси, власне «Я» на перше місце – дуже погано. (хочеться спитати: а кому погано?). Між тим, в здоровому суспільстві є нормою, коли кожне «Я» однаково цінне та варте любові, поваги, піклування.

Саме зі здорового піклування про власне «Я» буде формуватись опція любові, піклування, підтримки ближнього. Логіка тут абсолютно проста: якщо я не вмію\не можу попіклуватись про себе, то як я допоможу ближнім та як попіклуюсь та буду любити своїх рідних?


Тому наступне, про що я вас хочу попросити: тут і тепер дайте собі обіцянку (а краще запишіть) те, що врешті будете піклуватись про себе, бо зміни розпочинаються тоді, коли ми не лише вирішуємо, а й діємо! Знаходьте час на себе, гроші на власні потреби, говоріть «так» хорошому та «ні» поганому – віднайдіть власні джерела піклування про самого себе для того, щоб задовольнити власні потреби. Знаєте, є такий синдром «ай потім, ай колись!» і зараз я про життя тих суперменів і супервумен, котрі все для всіх…

Жити за правилом: спочатку всім, а потім, що залишиться – собі, – це вірна стежина до емоційного вигорання, депресії, апатії (а в такому стані вже ні на що сил не вистачить). Запам’ятайте, що немає нічого важливішого, аніж піклування про власні сили та емоційне здоров’я. Вірю, звучить дико та егоїстично. І я аж ніяк не закликаю до абсолютної безвідповідальності та інфантилізму. Давайте будемо пам’ятати, що ми відповідальні перед своїми близькими, відповідальні один перед одним, але ніяк не відповідальні за них, за їх настрій, емоції та життя, врешті-решт!

Зараз для ваших дітей найбільшою цінністю є ви самі – здорові та щасливі батьки. І п’ять гуртків у тиждень або ж щотижнева нова іграшка не принесе того, що очікуєте ви. Насправді дитині потрібні сильні, ресурсні батьки, які будуть давати підтримку, впевненість, надію, в те, що все буде добре, а якщо і не буде – батьки поруч та допоможуть впоратися з труднощами.

Дитина має отримувати ресурсну батьківську любов для того, щоб їй було добре та безпечно в цьому світі. І цього більш ніж достатньо для здорового розвитку малюка. А тепер задумайтесь, що відчуватиме дитина, коли тато або мама, як здута повітряна кулька? Куди їй іти за підтримкою та ресурсом, якщо мамі або татові самим необхідне відновлення сил?

Лайфхаки для батьків, що допоможуть зберегти та примножити ресурс

  • Будьте добрими та чуйними до самих себе. Якщо ви сьогодні щось зробили не так, або у вас не вийшло – пам’ятайте, що все нормально. Так буває і буде. Просто так трапилось і ви маєте право посумувати\позлитись\поплакати. Не прагніть оцінити себе за принципом «погано\добре». Пам’ятайте, що в той чи інший момент ви вчили так, як і мало бути.

  • Дотримуйтесь правила взаємності та партнерства у відносинах – не лише із чоловіком, а й з дітьми: кожен із членів сім’ї змінюється та розвивається, тому варто враховувати особливості та зміни кожного, а також заявляти про власні зміни та бажання близьким.

  • Не намагайтесь утримувати порядок та контролювати все і всіх. Чим більше ми намагаємось «навести лад» у всіх сферах життя – тим важче його утримувати. І неймовірні сили ми затрачуємо на «підтримання чистоти», що напряму веде до неврозу. А воно нам потрібно?! Keep calm, як то кажуть!

  • Вчіться казати «ні» та просіть про допомогу. Після відмови у проханні ви не станете «злою мамою\дружиною\дочкою», а лише заявите про себе та свої потреби. Те саме стосується допомоги: ніхто не знає про ваші потреби, й ніхто не здогадається по вашому сумному обличчю, що вам щось потрібно.

  • Не намагайтесь кинути все й одразу ж бігти, й піклуватись про себе. Вже є дуже здорово, що ви читаєте та задумаєтесь про це. Напишіть план того, з чого ви хотіли б почати піклування: можливо це буде 15 хвилинне чаювання наодинці, а може відмова на прохання набридливого колеги по роботі?
  • Не поспішайте руйнувати все те до чого звикли за роки – маленькими кроками до великих мрій!

Катерина Габрієль

Дитячий психолог, сертифікований травмотерапевт та психологічний консультант (Regent University, USA), EMDR-спеціаліст. Контактний телефон: 067-861-13-16

Залишити відповідь