Смішні вірші для дітей 5-7 років

З дитиною вкрай важливо дуже багато читати в дошкільному віці, тому що в цей час формується словниковий запас. Вірші стають першою книгою прочитаної дитині дорослими. І взагалі в період раннього дитинства велика частина прочитаного малюкові — віршовані тексти.

Під час заучування віршів відбувається тренування пам’яті, яка впливає на здібності дитини до навчання. Крім цього, завдяки особливій структурі віршів, дитина вчиться аналізувати інформацію, а значить його мозок в цей час активно працює і розвивається.

Читайте також: Вірші про весну для дітей українською мовою

Читайте також: Великодні вірші для дошкільнят

Пам’ятаєте головне: не перетворюйте вивчення вірша в стрес і проблему. Нехай все пройде легко і в форматі гри! Якщо ви почнете тренувати пам’ять змалечку — домашні завдання в дитячому садочку чи школі ніколи не будуть проблемою.

Щоб процес вивчення віршів був цікавим для малят, Міні Рівне підготувало добірку смішних віршиків, що змусять дитину обов’язково  посміхнутись.

ПАСІКА
Я до діда приїздив,
І на пасіку ходив.
«Будь уважним!» — каже дід,-
«Не роби ніяких бід!»

Тільки дід мій відвернувся,
Я над вуликом нагнувся.
Пальцем меду доставав
І…в полон до бджіл попав.

Бджоли дружно вилітали
І на голову сідали.
Мед мені на ніс прилип,
Тепер ніс, мов черевик.

Моя бідна голова,
Мов, козацька булава.
Стирчать лише очі-
Меду вже не хочу.
(Соня Буре)

КАЛАЧ
В хаті гамір, шум і плач —
У Юрка пропав калач.

Мати нишпорить під ліжком,
Дід надворі — під горішком,

Старший братик із сестрою —
Під столом і під тахтою.

Тільки котик не шукає:
Де калач — він добре знає.
(Петро Сорока)

ХВАСТУНЕЦЬ
Хлопчик Толя — молодець,
тільки трішки хвастунець.
Якось ми пішли на став.
Він мені таке сказав:
— Слово честі, не хвалюся,
я ні-чо-го не боюся!.. —

Враз на слові цім з дороги —
Толі ящірка під ноги.
З переляку, у тривозі
наш хвалько мерщій навтік.
Та спіткнувся на дорозі
й прикусив собі язик.
(Бойко Григорій)

ЧИ ВСЕ ЦЕ ЗДАЄТЬСЯ?
Корова червона,
І кінь голубий,
І біла ворона,
І кіт золотий.
Корова співає,
Кінь слуха її.
Ворона сідає
На руки мої.
А кіт, посміхаючись,
Лапку дає.
Чи все це здається,
Чи так воно є?
(Григорій Грайко)

ДЕ БУКВАРИК?
– Де твій букварик?
– В портфелі новому.
– Ну а портфель де?
– У столику дома.
– Взяв би зі столу.
– Так стіл же замкнувся…

– То відімкнув би.
– Ключа я позбувся…
– Де ж це той ключ?
– У портфелі новому.
– Ну, а портфель де?
– У столику дома.
(Бойко Григорій)

ЧАПЛІ
Йде болотом чапля-тато,
А за татом чапля-мати,
А за ними п’ять малят —
Довгоногих чапленят.

Йде сімеєчка уся
До бабусі й дідуся.
Чапля-бабця й чапля-дід
Запросили на обід.
(Григорій Грайко)

ГОРОБЦІ ПРО ЛІТО МРІЮТЬ
Сніг мете, кущі біліють.
Горобці про літо мріють,
Змерзли, та куди ж подітись?
Краще б їм на сонці грітись,
Десь на лаві в парку сісти,
Хлібних крихіт попоїсти,
Дощик весело зустріти,
Із калюжі воду пити,
На асфальті пострибати,
Поцвірінькать-поспівати.

Сніг мете, кущі біліють,
Горобці про літо мріють.
(Григорій Грайко)

ШВИДКО ВІДПОВІВ
Коли прийшов зі школи внук,
Дідусь щоденник взяв до рук:
— За віщо двійку ти схопив?
— За те, що швидко відповів…
— За те, що швидко? — гримнув дід.
За це ж п’ятірки ставить слід!

— Та що ви, діду, кричите?
Сказав я швидко, та не те…
(Бойко Григорій)

СЕРЕД ЛІТА ВИПАВ СНІГ
Серед літа ведмежата
Поховалися в барліг.
— Треба,— кажуть,— знову спати,
Бо на землю випав сніг.

Як почули це сороки,
То сміялись цілий день:
— От, дурненькі лежебоки,
Полюбуйтеся лишень.

Полягали тихі й кволі,
Налякалися зав’юг,
А насправді — це з тополі
Облетів останній пух.
(Петро Сорока)

МИШКА І КНИЖКА
Мишеняті
Мишка-мати
Каже:— Доню,
Вчись читати,
Бо тобі уже
Пора
Братися за букваря.—
Розгортає
Мишка книжку,
Щось пищить
До себе нишком.
Раптом плаче:
— Ой, біда!
Щось вусате
Вигляда!
— Що там? Хто там? —
Каже мати.
— Там, матусю,
Кіт вусатий.
(Леонід Куліш-Зіньків)

ГЕТЬ УСЕ НА СВІТІ
Геть усе, усе на світі
Переплутав хлопчик Вітя.
Каже: – Діти вчаться в полі,
А комбайн працює в школі.

Всіх людей стрижуть в лікарні,
А лікують в перукарні.
Ми книжки берем в аптеці,
Ліки – у бібліотеці.

От який Вітьок дивак!
Ти ж бо знаєш – це не так!
Діти звісно вчаться в …
А комбайн працює в …

Ми лікуємся в …
А стрижемся в …
Ліки беремо в …
А книжки – в …
(Галина Малик)

ЖУК РОГАТИЙ НАЛЯКАВ
Жук рогатий
Налякав
Під хлівцем
Сердите Гав.
Мало ще
Було йому —
Зачіпав Рябеньке Му.
Волохате Біле Ме
Вже давно Втекло саме.
Зажурився
Жук рогатий,
Бо нема
Кого лякати.
(Леонід Куліш-Зіньків)

МОЇ ПРИГОДИ З БИКОМ
На лугу пасеться бик,
Пастись бик один привик.
Я гуляю на лугу
І кажу бикові «Му-у-у».
Бик напрягся, одірвався,
І за мною враз погнався!
Та куди той марафон?!
Я летів, немов грифон!
Наче в космосі ракета,
Зачепився за штахета,
До штахетника прилип,
Мов якийсь морський поліп.
Тримчу і ридаю,
Добре бик ганяє.
А мораль така:
Не чіпай бика!
(Соня Буре)

ТЕЛЕФОН
Телефон появився в сороки,
Завдає всім базіка мороки:
І сові, і вороні, і лису,
І бобру, що живе біля лісу.

Про останні тріскоче новини
І по три, й по чотири години.

А учора що клята вчинила?
До ведмедя в барліг подзвонила.
Пробудився ведмідь, а надворі
Ще сніжинки блищать, наче зорі.
І ревів клишоногий, і плакав —
Півзими недоспав, бідолаха.

Тож над лісом, над гаєм і бором
Звірі й птахи вигукують хором:
— Доки жах цей терпіти нам, доки?
Відключіть телефон у сороки!
(Петро Сорока)

ХАТКА
Равлик-син прийшов до татка
— Затісна у мене хатка,

Якщо виросту ще трішки,
То не влізуть в неї ріжки.

Глянув батько на хатинку:
— Не журися, любий синку,

Бо не тільки ти ростеш,
Підростає хатка теж.
(Петро Сорока)

БІЛЯ ХАТИ
Уранці біля хати
Малесенькі сліди —
Зайчаточко вухате
Приходило сюди.
Стояло біля хати,
Ступило на поріг,
Хотіло нам сказати,
Що випав перший сніг
(Леонід Куліш-Зіньків)

ПРО РАКИ
Максим раків накупив велику валізу,
Тії раки ще живі, із валізи лізуть.
Запихав він раків тих голими руками
І один великий рак Максима поранив.
Учепився він за пальця, ще й добре узявся,
Біг від раків той Максим, а народ сміявся.
(Соня Буре)

ЩО БУВАЄ, КОЛИ ЛОВИШ ГАВ
Прилетіла якось в двір чорнющая галка,
Ходить галка по тинові, як тая нахалка.
Я ту галку виганяв до самої ночі!
Не помітив, тай в калюжу серед двору вскочив
Я б в болото те не впав
Аби не ловив так гав!
(Соня Буре)

ЦІКАВИЙ
За дверима аж горять
В Толі оченята:
Дуже хочеться узнать,
Що там каже тато?
До дверей він притуливсь,
Нашорошив вуха.
У щілину всунув ніс
І тихенько слуха.
Та швидка рука чиясь
Двері причинила
І цікавому якраз
Носа прищемила!
(Грицько Бойко)

КОНСУЛЬТАНТ
Весною біля школи
Усім знайшлося діло:
Гуртом ямки копали
І деревця садили.
Один Мишко тинявся
І потирав долоні,—
Він був за консультанта
У нашому загоні.
До кожного підходив,
Повчав нас без упину:
— На дно насипте гною,
А зверху — вогку глину!
Та корінь засипайте
Мерщій, Катюшо й Людо,—
Бо яблунька засохне
І яблук тут не буде.
— Авжеж не буде яблук,—
Промовила Катюша,—
Бо це, як хочеш знати,
Не яблунька, а груша!
(Грицько Бойко)

НЕ ЗНАЛА
Пита бабуся у онуки:
— Чи ти помила добре руки?
— Аякже,— Милочка в одвіт,—
Помила з милом, так як слід.
— А де? — бабуся знов питає.—
Води ж у хаті в нас немає.
— Немає? — здивувалась Мила.—
А я не знала і… помила.
(Грицько Бойко)

ДОГАДЛИВА СОНЯ
Почепивши окуляри,
Почитать дідусь приліг,
Та одначе незабаром
Сон старого підстеріг.

Поруч бавилася Соня,
І матуся їй кива:
— Ти б зняла із нього, доню,
Окуляри, щоб спросоння
Не розбив він їх, бува.—

Розвело дівча руками,
В оченятах блиснув сміх:
— Знять? А як же сни він, мамо,
Буде бачити без них?!
(Євген Бандуренко)