Вірші про війну

Війна — це важка, болюча тема, яку не можна ігнорувати.
Навіть діти, особливо в Україні сьогодні, зростають у реальності, де війна стала частиною повсякденного життя. Вірші про війну для дітей допомагають школярам та молодшим дітям висловити свої емоції, розуміти, що таке хоробрість, сила духу, патріотизм і вдячність нашим захисникам.

У цій добірці зібрані вірші про війну для дітей — щирі, зрозумілі, пронизані любов’ю до України, співчуттям та надією. Деякі з них можна використати на тематичних шкільних заходах, уроках мужності або для читання вдома.
Ці рядки — про силу нашого народу, про героїзм і про майбутнє, в яке віримо разом. 💙💛

 

Валентина Матвіїв

ВЕСЬ СВІТ ЗАВМЕР…
Весь світ завмер в очікуванні лиха,
Що йде до нас із півночі війна…
В моєму ж серці все напрочуд тихо…
Може, тому що скоро вже весна?!..
Може, тому що є ще Бог Всевишній —
Він є початок всього і кінець!
І… скоро розцвітати білій вишні,
І йти з весняним вітром під вінець…
Може, тому що скоро зІйде грядка,
І що травою в луках зашумить…
Бо все в цей світ приходить по-порядку —
Та лиш Йому відома точна мить!
І тільки Він один, напевне, знає,
Що все, що було досі — недарма!
Я думаю, моя душа не крає,
Бо буде в нас ще не одна зима.
Ще поживем. Відборем. Відвоюєм.
За нами — правда і предвічний Бог!
Ще на кремлівських стінах намалюєм
Тризуб і прапор наших перемог!
А поки що… Готуймося до бою —
Божих дітей проти дітей пітьми.
Точім слова і чистьмо свою зброю —
Бо в Бога йде весна після зими…
***

Надія Циба
ВІЙНА СТОЯЛА ЗА ДВЕРИМА

Війна стояла за дверима,
Вона ввірвалась в кожен дім.
Давно вже тліла, невгасима,
Коли Донбас хапали й Крим.
Нахабно ворог сунув лапу
Неситим бидлом із боліт,
Перекроїть зібравшись мапу,
Щоб поневолити весь світ.
Плекали мрії ці захланні
Роками, хоч брехали всім
Про мирні й дружелюбні плани,
А йшли нахабно вкрасти Крим.
Про благо й мир переконати
Нікому в світі не вдалось,
Виною всьому в них є НАТО,
Й десятки років так велось.
Розкрили, врешті, всі бажання,
Готові стерти й білий світ,
Якщо космічні поривання
Ведуть в смертельний долі хід.
Чи схаменеться ворог лютий,
Якому світ ввесь завинив?
Коли свідомість біс попутав
З добра не дочекатись див.

***
Тетяна Семенченко
А ЗАВТРА БУЛА ВІЙНА
Вже завтра була війна,
А поки маївки в планах.
Щільна на очах пелена,
Ховає майбутнє в загравах.
Не видно страшних руїн,
Засилля сирен не чути,
“Без паніки” – гасло новин.
І вірить народ розкутий.
А завтра була війна,
Від вибухів ранок здригнувся,
І смерть розгулялась сповна,
І приспаний люд проснувся.
Це завтра, а поки спить…
Лиш ворог давно не дрімає.
Чекає на слушну мить,
Вже напад у планах має.
Він носить той план повсякчас,
Невпинно готує зброю.
І винищить мріє нас,
А ми не лаштуємо строю.
Смертельних загроз не чуєм,
Не бачим потреб в обороні,
І час у розвагах марнуєм,
А танки уже на кордоні.
Омана завжди нищівна.
Прокиньмося! Ворог цілить!
Вже завтра була війна,
Хоч нині ніхто не вірить.

***
Марія Карнаух
ЗА 200 ХВИЛИН ДО ВІЙНИ…

Пахне в повітрі весною п’янкою,
Ще мить і ступить вона на поріг,
Та з півночі холодом тягне,
Вітер шквальний збиває з ніг!
На Україну раттю суне
Вузькоока мокшанська орда,
У рідну домівку мою,Україну,
Суне ворогом чорна біда!
Знову шматують нашу землю,
І сіють не жито, а чорну смерть,
Чаша стражданням і горем
Уже переповнена вщерть!
Судилась тобі, Україно моя,
Бути межею між світлом і тьмою,
На перехресті буття й небуття,
Точить ворог зуби і зброю!
Знов, Украіно, ти в небезпеці,
Стали на захист сини стіною,
Іх руки міцні і надійні плечі
Небо тримають над тобою!
Осяє наш шлях зоря перемоги
І буде ворог розбитий дотла,
Ми не зійдемо з цієї дороги,
Поки не зникне нічна імла!

***
Валентина Матвіїв
ВВІЙШЛА ОРДА…

Ввійшла орда, обідрана, голодна,
На землю хліборобів, трударів…
Потомки ви “вєлікава” народа?!
Ні, ви — нащадки вічних злидарів!
Ви — голодранці, холуї у лаптях,
Ниці раби своїх недоцарів!
Аж тут вам заманулось прийти раптом,
Щоб підкорити край княжих синів!
Вам і не снилось, як ми тут живемо!
В найкращих снах не снилось, м@скалі:
Що ми їмо, вдягаємо і п’ємо,
Що в нас асфальт у кожному селі!
А вам дано — за ваше ж лихе серце! —
Проповзати в багнюці весь ваш вік!
Як ви могли подумать, що без герцю
Свій шмат землі віддасть вам трудівник?!
У наших жилах кров тече князівська,
Затим — козацька кров по них тече,
Тож ваше голодране дике військо
Від нашого меча не утече!
Ви хочете з землі нас постирати?!
А дзуськи вам! Навіть старі й малі
Готові танки голіруч тримати!
Тож йдіть туди… де ваші кораблі!!!

Поляжете усі! Всі до одного
В землі свободолюбних трударів!
А потім понесете кару в Бога:
За землю цю, за кров наших синів.

***
Валентина Мірошник
УКРАЇНА-МАТИ

Мені є Кого захищати,
бо Я — Україна-Мати,
Я маю Синів і Дочок,
Я маю квітучий Садочок,
Я маю високеє Небо,
і Сонце… чого іще треба?
Я маю Ліси зелені,
і Ріки, і синєє Море,
Поля і високі Гори…
Я маю Міста і Села,
де лунає Пісня весела,
хай їх обходить війна і горе…
Я маю Що захищати,
бо Я — Україна-Мати,
Я маю козацький Дух волі
і хочу Нащадкам щасливої Долі!

***
Леся Семенюк
БУЧА

…Я хочу кричати… ви бачили Бучу?
Від болю ламає, в душі стільки дір…
Хай зникнуть із карти ті виродки сучі,
Які нам принесли “расєйський свій мір”.
Сивію від фото… німію крізь сльози…
За що цю жорстокість принесли кати?
Ця бісова свита, ця нечисть ворожа…
Які НЕ були нам ніколи брати,
Бо має народ наш і гідність, і душу,
А виродки ці — бодай гірше лаина!
расєя — це рак, що життя тільки рушить,
В той час, як гниє у болоті сама!
Раби та убивці — клеймо вам до скону!
Ви будете нести найвищу ціну!
За тих, кому небо тепер стало домом,
За цей геноцид і кроваву війну!

***
Тетяна Аколішнова
БОЖЕ, ЗБЕРЕЖИ УКРАЇНУ!

“Україно наша, Україно-мати,
За що ж тебе, милая, прийшов ґвалтувати
Отой ворог з московити, оті недолюдки?
За що принесли стільки горя й смутку?
Дітей наших убивають без жалю і болю,
Які встали боронити нашу честь і волю.
Проклинають у всім світі придурка і ката,
Який змусив росіян до рук зброю взяти…”
Їм у голову втілющив казки про нацистів,
З народу власного зкроїв неофашистів!
Схаменіться, схаменіться! Що ж ви наробили?
Немовляток з мамами ви, скоти, убили…
Потрощили вщент міста рідні й села…
Лине пісня над ними сумна-невесела.
Плачуть наші долини, і поля, і кручі,
Стогне матінка-земля, її ворог мучить.
І кривамими слізьми вода в ріки лине…
Боже, рідний, збережи нашу Україну!
Богородиця, зглянися, накрий омофором,
Щоб ворожий супостат не вбив людей мором!
Щоб отрута не лилась в наші серця й душі,
Щоб захищені були з моря ми і з суші!
Перемогу наближайте як можна скоріше,
Всі гармати щоб замовкли й панувала тиша!
Соловейко хай співає і радіють діти,
Що подолані назавжди кляті московити!

***
Вікторія Ковтун
БОЖЕ, ПРОБАЧ

Боже, пробач, що не цінували,
Ми щастя своє.
Вороги спокій забрали,
Та Україна в нас буде і є.
Не віддамо ми своєї Держави,
Нікому не віддамо.
Це наша колиска, дорога до мами,
За Неї, рідненьку, ми стоїмо.
Будуть у нас іще весни,
І пісня дзвінка солов’я.
Україна від зла вся воскресне,
Україна — радість моя.

***
Галина Римар
ВБЕРЕЖИ, МОЛЮ!

Кланяюсь у Ноги Тобі, Боже,
І цілую Стопоньки Святі,
Вбережи, молю, мій рід від злого
і країну дорогу, весь світ!
Кожного захисника-солдата,
що за Правду б’ється, за своє!
Село кожне, місто українське,
кожен дім і всіх, хто там жиє!

***
Тетяна Строкач
ХІБА МОЖНА ТАКЕ ПРОБАЧИТИ?

Хіба можна таке пробачити?
Ви забрали у мене хату,
Вже ніколи не усміхатимусь,
Бо немає і мами, й тата…
Хіба можна таке пробачити —
Ваші танки, ракети, міни?
Вже немає у мене братика,
Він слухняним був…та загинув…
Хіба можна таке пробачити?
У підвалі живі та мертві…
От би хлібчика хоч окрайчика,
І водички, та ще цукерку…
Хіба можна таке пробачити?
Я ж маленька іще дитина…
Та дорослою зразу стала я…
Ворог нищить усю країну…
Я все ж виживу. Постараюся.
Сонця промінь ясний побачу.
Закарбую навічно в пам’яті
І ніколи вас не пробачу!!!

***
Віра Юрчишин
ЦЕ НАША ЗЕМЛЯ!

Це наша Земля!
Чи чуєш, сволото?
Це наша Весна —
З квітів, крові і плоті…
І нас не злякати,
Ординська навало,
І нас не зламати —
Пліч-о-пліч ми стали!!!
Душити ми будем,
Вбивати за волю!
“Помилуй” не буде —
Нізащо й нікому!
Тобі, сарана,
Не втямити й досі,
Що ЛЮД УКРАЇНСЬКИЙ
У силах, у змозі
За рідну сорочку
Повстати єдино,
Аби збувалась
суверенна УКРАЇНА!

***
Людмила Кибалка
ЩЕ ХВИЛИНА

До обрію тягнеться стежина.
Проводжає мати сина –
Виросли вже крила.
Ще хвилина…
Упала сльозина,
Мов із неба краплина.
Чекатиме його рідна сторона
Та велика родина.

* * *
Наталя Карпенко
ВІЙНА…

Війна! Порожні вулиці, сирени, укриття,
Вдягає ляльку поспіхом розгублене дитя.
Вломились «визволителі» злодюгами у дім.
Поборемо, здолаємо! Дамо вогню усім!
Ніколи не пробачимо загарбницьку орду
За долі покалічені, за сльози і біду.
Війна. Летять над згарищем лелеки й журавлі,
І вперто лізе паросток зелений з-під землі.
***

Юлія Забіяка
ПОВЕРТАЙСЯ, ТАТУСЮ…

Повертайся, татусю, скоріше,
Вся родина на тебе чекає.
Ми з тобою ще вивчимо вірші,
Переможе народ наш, я знаю!
Я люблю тебе дуже, мій татку,
І молюся за тебе до Бога.
Та Небесного Тата прохаю:
“Отче Наш, нам пошли перемогу!”

* * *
Юлія Базя
РАНОК 24-ГО…

У всіх інших країн зараз квітень,
А в нас — ранок 24-го.
Десь радіють усміхнені діти,
А у нас півжиття вже стертого.
Десь чути, як пахне квітами,
Десь плани і цілі поставлені.
Хтось радіє, бо може радіти,
Ми ж не можемо — душі розчавлені.
У когось весна, щастям сповнена,
Хтось чекає кохання відвертого.
В нас зима ще… Весна знекровлена.
У нас ранок 24-го…

***
Людмила Муріна
А ТИ СІЙ КВІТИ…

А ти сій квіти…
Навіть якщо завтра — кінець світу.
Загоюй рани людям і землі,
Роби, що дав Господь можливість вміти.
Пильнуй ланів, щоб були з хлібом на столі.
Ділись, чим Бог послав, і витри сльози.
Поплачем після Перемоги всі разом,
Коли від крові вмиють землю теплі грози
І мирна тиша увійде у кожен сон…
А ти сій квіти…
Навіть якщо завтра — кінець світу.
Сади садок. Хай виростає до зірок.
Служи землі. Цінуй, люби, лелій.
Вона віддячить дітям
І всім, хто хоче й вміє вільно жити.
Сій квіти жовті, сині — різні,
Щоби вони встелили всі шляхи,
Якими повертатимуться грізні,
Найкращі в світі наші вояки
Додому, до родини і до щастя,
Яке вимолюємо в Бога зараз всі.
Сій хліб і квіти — всупереч напастям.
Багато сій…

* * *
Тетяна Строкач
ЗАГАДАЮ БАЖАННЯ

Загадаю бажання, найдорожче у світі!
Щоб настав мир в країні, і не гинули діти,
Щоб під небом блакитним колосилися ниви,
Щоб всміхалися люди й жили дружно, щасливо.
Щоб не плакали мами у журбі над синами,
Перемога настала в боротьбі з ворогами.
Щоб старенькі в достатку всі свій вік доживали,
Щоб і пісня, і слово українські звучали.
Щоб країна розквітла, незалежна і вільна.
Хай здійсниться бажання це моє неодмінно!

***
Сергій Рубан
ГЕРОЇ ІЗ АЗОВСТАЛІ

З якого ви, хлопці, металу?
З якої ви, хлопці, сталі?
Тримали ворожу навалу
Герої із Азовсталі.
Зламавши війни канони,
Тримали що було сили…
Азовського гарнізону
Відважні внуки Атілли.
Поклали і тіло й душу
Ви всі на вівтар свободи.
Де море впивається в сушу,
Проклали у вічність сходи.
Ваш подвиг в зеніті слави,
Ви — стражі людського роду.
З якого ви хлопці сплаву?
З якої міцної породи?
Вкраїни сторінка нова,
Історії нашої віха —
Мужні хлопці з “Азову”,
Незламні солдати — морпіхи!

 

***
Олена Горголь-Ігнатьєва
УКРАДЕНА ВЕСНА

І буде мир…
І вишні зацвітуть
У рідному моєму краї.
Лелеки добру звістку принесуть:
“Кінець війні, ми ворога здолали!”
І на світанку вмиється Земля
Ранковою холодною росою.
І буде чути пісню солов’я,
А не ревіння літаків над головою.
Підніме очі закривавлений Ірпінь,
Йому плече підставить сива Буча.
А Бородянка і Гостомель-побратим
Порушать тишу стогоном болючим.
Демидів враз прокинеться від сну,
Від болю ран ворожих окупантів.
На повні груди крикне: “Я живу!!!
Я витримав оцих потвор-мутантів”.
Козаровичі, пошматовані вогнем,
Потоптані, знесилені і босі.
Тавровані ординським тим мечем
Піднімуть хвилю в морі стоголоссям.
І Димер, Катюжанка, і Синяк
Сплюндровані поганською рукою ката
Без сліз, бо їх давно уже нема
З колін устануть, бо прийшла розплата.
Почує це Іванків — сивий дід.
Вони його живого розпинали,
Він навіть не стогнав, він гордо переніс.
Його тортури дикі не зламали.
Чоло насупить древній наш Лютіж
Поранений, обстріляний, побитий.
Тримав він оборону, як справжній захисник,
Сміливістю своїх людей прикритий.
А Вишгород, наш славний волонтер!
І день, і ніч збирає поміч всім нужденним.
Ви очі бачили, отих святих людей,
У них вогонь добра горить священний.
Засяє сонцем Вишгородський край.
Підніметься з руїн моя країна,
Бо мужності такої світ не знав.
По силі духу ти одна така єдина.
Повернемось до мирного життя,
Запахнуть чорнобривці й рута-м’ята.
І мама заспіває “Котика-котка”,
І принесе “від зайчика” гостинця тато.

***
Галина Потопляк
ХОЧУ ПЕРЕМОГИ

Не хочу літа, хочу перемоги.
Простих занять, мелодії вітрів.
Без сліз, без нервів, жити без “тривоги”.
І щоб родинний вогник завжди грів.
Щоб було свято на Різдво і Паску
Таке велике, як цей Божий світ.
Бабуся одягалася в запаску.
Матуся позривала пустоцвіт.
І залишила зав’язь із плодами.
Щоб батько більш від рани не стогнав.
Ступати хочу босими ногами
Й метеликів ловити поміж трав.
Так хочу перемоги над ордою.
Над злом, брехнею. Хочу просто жить.
Пустити всі печалі за водою
І кожним днем прожитим дорожить.
І пам’ятати, просто пам’ятати
Хто ворог твій, а хто твій захисник.
Кордони укріпляти, не латати
І вчити мову, МОВУ! не язик.
Ой, скільки хочу… Та чи дочекаюсь.
Чи потече водиця з джерела…
Я словом рідним квіточки торкаюсь
Й прошу у Бога — лиш би розцвіла….

* * *
Світлана Гуцуляк-Федорович
УКРАЇНСЬКИЙ СОЛДАТ

Не кажіть лише мамі, що тут по коліно води.
Не кажіть лише мамі, як холодно тут у окопі.
Ви скажіть їй лише — все нормально: здоровий-живий…
Український солдат наймужнішого війська в Європі…
Не кажіть лише мамі, як часто я згадую дім,
Теплу рідну домівку і мамині яблучні штрудлі.
Ви скажіть лише те, що я ситий, я сплю і я їм…
А про решту — не треба, бо справді не спав я добу вже…
Не кажіть лише мамі, що іноді просто боюсь,
Що навіки залишуся тут, у холоднім окопі.
Ви скажіть їй що виживу, просто скажіть, що молюсь…
Український солдат наймужнішого війська в Європі…
(27.11.2022)

* * *
Ілля Чернілевський
Я ПОВЕРНУСЯ...

Танцює в повітрі, свистить біля ніг
Осколків і куль нелюдська завірюха
І мій кулеметник говорить мені
“Пішли повоюємо трохи, Ілюха”
І бачимо ми, як життя наші Бог
В цю мить підганяє під розмір окопу
А я заряджаюсь і думаю “ох”
Як хочеться снікерса і кока-колу
Як хочеться тиші, без мін, без арти
Як хочеться просто її обійняти
Та мирні думки відсуваються в тил
І пальці засмоктує холод гранати
Ми з Юрою вчора курили на двох
І Юра ділився секретами браги
А зранку навідався сєпарський ВОГ
І Юру невдовзі двохсотим забрали
Війна не прощає двозначність, брехню
Війна — це отруйний укус саламандри
І серце своє я ховаю в броню
Яку не зірвати. Мене — не зламати
І сонце встає
І говорить усім
Квітневу, палку і тремтливу промову
Що скоро часи набуття, воскресінь
Що вірити маємо ми в перемогу
І палець правиці кільце обійма
Так міцно, неначе дитину матуся
І чуючи залпи свинячих гармат
Кажу собі впевнено:
Я повернуся…