Як дитині впоратися з посттравматичним станом
У МОЗ пояснили, що таке посттравматичний стресовий розлад, як він проявляється в дітей різного віку, а також як допомогти дитині з ПТСР.
ЩО ТАКЕ ПТСР
ПТСР – посттравматичний стресовий розлад – це порушення психічного стану, яке може розвинутися після пережитої травматичної події. Водночас симптоми розладу з’являються не одразу, а через певний час, як правило, за три-шість місяців.
Через відтерміновану симптоматику батьки часто можуть не пов’язувати зміни поведінки дитини з пережитими кілька місяців тому подіями, а вважати це, наприклад, погіршенням характеру або ознаками вікових криз.
У МОЗ кажуть, що батькам варто бути уважними до будь-яких змін у поведінці дитини, щоб вчасно помітити проблему та звернутися до спеціаліста.
НА ЩО ЗВЕРТАТИ УВАГУ
У різних вікових групах дітей прояви посттравматичного стресового розладу дещо відрізняються:
- У дітей ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ можуть спостерігатися такі прояви ПТСР: страх (зокрема, страх самотності й підвищена потреба в батьках); проблеми зі сном; безпричинний плач; відмова від звичної їжі; спалахи гніву; замкненість; повернення до поведінки, притаманної молодшому віку; відображення подій, які травмують, в іграх і творчості.
- Травмованим УЧНЯМ МОЛОДШИХ КЛАСІВ притаманні безсоння, байдужість до навчання та минулих захоплень, страх перед майбутнім, невпевненість у собі, замкнутість, головний біль, проблеми з пам’яттю та концентрацією.
- ПТСР у ПІДЛІТКІВ може проявлятися через спалахи агресії, бунт, головні й інші болі, тотальну недовіру, заниження самооцінки, безсоння, кошмари, дратівливість, апатію, труднощі з концентрацією, небезпечну поведінку, депресію.
Якщо ви побачили подібні ознаки, у жодному разі НЕ МОЖНА:
- висміювати реакцію дитини або критикувати її за це;
- знецінювати почуття та переживання дитини;
- постійно повертатися до травматичних подій у розмовах;
- обіцяти те, що ви не зможете виконати або що залежить не від вас;
- ігнорувати прохання та потреби дитини.
ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ З ПТСР
- МОРАЛЬНА ПІДТРИМКА. Важливо розмовляти зі своєю дитиною, пояснювати, що те, що сталося, тимчасово, що разом ви зможете впоратися зі стресом і його наслідками та жити далі. Однак зайвий раз не нагадуйте про пережиту подію. Якщо ж дитина сама питає, намагайтеся пояснити, що трапилося, простими словами, на зрозумілих для її віку прикладах та аналогіях. Підкреслюйте, що це не провина дитини, а зовнішні фактори, на які вона не може вплинути.
- СПОКІЙ ТА ЕМОЦІЙНА РІВНОВАГА. Діти чудово «зчитують» емоційний стан дорослих, тож, щоб ваша допомога була більш ефективна, спробуйте самі, наскільки це можливо, стабілізуватися емоційно. Водночас не слід заперечувати стрес, свої емоції та відчуття.
- БЕЗПЕЧНИЙ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР. Оберігайте дитину від новин і медійного контенту, який може травмувати. Не переглядайте в присутності дитини відео зі сценами насилля, воєнними подіями, пораненими. Слідкуйте за розмовами, які точаться, коли дитина поруч.
- ЗВИЧНИЙ РЕЖИМ ДНЯ. Наскільки це можливо, поверніться до звичного життя. Намагайтеся задовольнити базові фізичні потреби дитини уві сні, їжі, гігієні, прогулянках, а також в іграх, обіймах і спілкуванні. Це дуже важливо для формування в неповнолітніх відчуття стабільності, безпеки та передбачуваності життя.
- ФІЗИЧНА АКТИВНІСТЬ. Забезпечте дитині можливість бути фізично активною: гуляти та грати на вулиці, займатися спортом, плавати, танцювати, бігати – будь-що, що дитині подобається та чим вона хоче займатися.
- ПРАВО НА ВИСЛОВЛЕННЯ СВОЇХ ЕМОЦІЙ. Дозвольте дитині демонструвати свої емоції, відчуття та страх. Розмовляйте з нею, вислуховуйте, відповідайте на питання. Але поважайте особисті кордони дитини.
- КОРИСНІ СПРАВИ. Доручайте дитині виконувати та відповідати за доступні її віку справи: поливати квіти, розвішувати білизну після прання, брати участь у приготуванні їжі та купуванні продуктів. Можливо, підліткам буде цікаво долучитися до соціальних активностей чи волонтерських проєктів. Головне, щоб це приносило задоволення й було безпечно.
Якщо змінена поведінка дитини загрожує її життю чи здоров’ю або триває понад три місяці, треба обов’язково звертатися по кваліфіковану допомогу до психолога чи з відповідним запитом до сімейного лікаря / педіатра, наголосили в МОЗ.
Якщо у Вас є новини, питання, пропозиції щодо співпраці – пишіть на mini.rivne@gmail.com