«Даю нове життя старим джинсам» – Мирослава Міщеня

Героїня рубрики “Творча мама” Мирослава Міщеня успішно ламає усі стереотипи про багатодітне материнство. За 22 роки подружнього життя у її сім’ї народилося 5 (!) синів. Владиславу зараз – 20, Максимові – 16, Іллі – 13, Маркіяну – 9 та Роману – 6 років. Утім за домашніми клопотами, вихованням дітей та роботою педагогом Мирослава знайшла час на улюблене заняття – печворк. 

 

Печворк – від англ. patchwork — «ковдра, покривало, виріб із різнокольорових клаптів» – шиття з клаптиків тканини, клаптева техніка, клаптева мозаїка, текстильна мозаїка.

Міні Рівне: «Звідки у Вас з’явилася ідея шити  з джинсів?»

Мирослава: «Якось я загляну на горище, де було багато старих джинсів. Одні з дірками, інші просто вже не модні. Я перепитала своїх хлопців, чи точно вони їх більше не носитимуть, взялася за ножиці і почала різати джинси на шматки. Ідея пошиття усіх моїх виробів родом із дитинства. Коли я була маленькою, мама виписувала журнали « Крестьянка», «Работница», і там я вперше побачила, як можна з клаптиків щось пошити. Це надовго залишилось в моїй пам’яті і лише тепер втілилося у життя. Печворком я почала займатися останні п’ять років. З джинсів я першим зробила килимок. Мені сподобалося. Тоді я вирішила зробити з джинсів оббивку на диван. А потім пішло-поїхало. Хоча далеко не всі ідеї реалізовані через елементарний брак часу».

Міні Рівне: «Наскільки це складна робота?»

Мирослава: «Техніка не надто складна. Саме полотно зшивається буквально за півгодини. Далі його можна спокійно використовувати, з нього формувати чи то рюкзак, чи килим, чи будь-що інше. Єдине, що займає багато часу – це вирізання клаптиків. Я навіть садила дітей за цю роботу, оскільки меншим це було дуже цікаво».

Міні Рівне: «Головне питання до багатодітної мами – де ви шукаєте час на хобі?»

Мирослава: «Якщо я щось хочу зробити – я шукаю можливість. Це може бути будь-який момент, наприклад, коли я колишу дитину, коли діти сплять, чи коли вони сильно зайняті власною грою. Іноді й бувало таке, що так хотілося доробити якусь річ, що засиджувалася до першої-другої години ночі».

Міні Рівне: «Як дітки ставляться до вашого захоплення?»

Мирослава: «Часто діти самі пропонують мені щось зробити. Одного разу Ілля сказав: «Так, мамо, ти маєш пошити мені рюкзак, але під моїм контролем!». Я йому показувала, пропонувала, а він вже сам обирав, які мають бути кишені, який буде розмір. От зараз мені діти замовили велике покривало, яке я вже от-от закінчу. Діти – це мої і головні замовники, і головні «постачальники» матеріалу, адже матеріал використовується з їхніх джинсів».

Міні Рівне: «Які ще хобі ви маєте, чим захоплюєтесь?»

Мирослава: «Я дуже люблю шити, вишивати, в’язати. Можу різко зохопитися чимось одним, досхочу насититись цією справою, а тоді перемкнутися на щось інше. Немає такого, щоб я чимось одним займалася. Шити я почала ще до одруження, навіть ще в шкільному віці. Це були і спідниці, і халати, і навіть сукня на випускний. Потім це були речі побутового вжитку: постіль, рушники, прихватки, тюль, штори».

Міні Рівне: «Ваші побажання та рекомендації для читачів-матусь сайту «Міні Рівне».

Мирослава: «Побажання для всіх мам – мати свою мрію. У мене, наприклад, таких мрій багато. Іноді буває важко, я згадую знамениту фразу Скарлет О’Хара: «Я не буду думати про це сьогодні, я подумаю про це завтра». У такий момент треба покинути думки про все рутинне і згадати свою мрію – хоча б про мрію пошити сарафан. І як тільки я відволічуся, життя навколо стає іншим. Мріяти і робити те, що хочеш – це корисно для психоемоційного стану жінки. Зрештою, навіть одні думки про мрію наближують її здійснення!»

журналіст-фрілансер

Залишити відповідь